"Loading..."

Проблеми збереження фондової колекції в музеях під відкритим небом в сучасних умовах

Проблеми збереження музейних колекцій в сучасних умовах являють собою одне з найголовніших завдань не тільки музейників, але й законодавчих установ та органів влади різних рівнів. Розгляд проблеми повинен відбуватися в контексті збереження не тільки національної спадщини, а й національної ідентичності, ролі та місця України в загальносвітовому культурному просторі. Історія України має достатньо негативних прикладів, коли в умовах військових конфліктів, різких змін ідеологій та напрямків політичного руху музейні колекції зазнавали суттєвих втрат. Як свідчить аналіз цих процесів, втрачались найцінніші частини цих колекцій. Для забезпечення збереження музейного зібрання потрібні не тільки законодавчі та правові норми, які б забезпечували оперативне втручання в процес, але й розробка, висвітлення та широке обговорення в професійних музейних колах пропозицій, рекомендацій та отриманих нових знань цієї проблеми.
Ключові слова: музей під відкритим небом, автентичність, дефініція, культурне надбання, національна спадщина, нормативно-правова база, смоідентичність, культурна стратегія.

Проблема збереження національної спадщини в умовах сучасних викликів небезпеки розглядається в широких колах науковців з точки зору її значущості у якості культурного надбання народу України. Цей ракурс безумовно важливий в інформаційному сенсі, як переконливий важіль необхідності дбайливого ставлення суспільства до своєї історії та її матеріальної складової. Однак, практичне виконання збереження культурного надбання потребує, по-перше, широкого обговорення першочергової задачі, по-друге, пошук механізмів та засобів збереження національної спадщини. Ця проблема опинилась в межах цивілізаційного простору, бо сучасні потрясіння демонструють жахливі випадки та руйнування історичних пам'яток до повного їх знищення або примусового вилучення зі складу національної спадщини України. Достатньо розуміння безпорадності, яку відчуває зараз кожна свідома людина по відношенню до культурних об'єктів загальнонаціонального значення, які залишилися в анексованому Криму та на тимчасово окупованих територіях. Використання цих історичних пам'яток на сьогоднішній день або переформатоване під впливом надання нового сенсу, або невідоме взагалі.

Відсутність комплексної державної програми збереження національної спадщини далося взнаки. Державна база з цього питання зведена до загальних інструкцій по збереженню музейних предметів, які мають узагальнюючий характер та спираються на застарілі засади, які втратили актуальність в умовах сьогодення. В кращому випадку механізми передбачення, розроблені та відображені у внутрішніх інструкціях, і тому вони не мають обов'язкового на законодавчому рівні виконання. 

Мета статті полягає в актуалізації теми збереження музейних об'єктів в складі національної спадщини України. Серед завдань, поставлених у статті – висвітлення ролі та місця музеїв під відкритим небом у культурному просторі, їх впливу на формування самоідентичності та пошук шляхів досягнення мети самодостатнього суспільства – збереження своєї історії для подальшого їхнього розвитку.
Культурне надбання визначене в кожній державі згідно зі своїми особистими принципами та обраними методами дефініції. Їх основа полягає, перш за все, в специфічних національних, фольклорних, мистецьких, культурно-політичних та релігійних факторах. Але часто кваліфікація поняття культурного надбання залежить від підвладних духові часу культурних течій. Національна дефініція завжди зорієнтована на сенс і мету захисту культурного надбання в межах певної країни. Зумовлене це безумовністю історичного процесу розвиненості у свідомості автономних національних культурних оцінок як певних важелів для збереження вже сформованого дефінітивного уявлення про цінності і матеріальні, і духовні [1, c. 61-69].
Сучасне трактування національного культурного надбання спирається на музеєлогічні критерії, і тому його розуміння значно розширюється. Найбільш показовим в цьому сенсі є запропонований кваліфікаційний поділ просторів збереження культурного зібрання, при якому визначаються складові вартісних об'єктів збереження. В цьому контексті слід відзначити найбільш характерні об'єкти в системі культурних цінностей, які підлягають безумовному збереженню, однак мають специфічні для цього процесу критерії.
Так, приміром, інформація історичного культурного, духовного плану, яка міститься на паперових носіях, має конкретні вимоги для збереження. Вони відповідають загальним вимогам, але вказані музейні предмети підлягають частішому використанню в межах науково-дослідної роботи. При цьому вони знаходяться в полі екстраполяційних запитів, які відповідають за загальний розвиток науки у широкому сенсі. Саме тут виникає дилема – обмежити контактне використання музейного інформаційного джерела чи забезпечити репродуктивні дослідницькі процеси. Обидва напрямки використання музейного предмету є безперечно важливими, але й суто діаметральними. У межах музейної інституційної діяльності використання музейних предметів нічим не поступається за значущістю їх збереженню. І перше, і друге є функціональним зобов'язання музею, умовами його існування, відповідністю престижу інтелектуального провідника між минулим та майбутнім.
Отже, для використання музейного предмета та водночас для його збереження в сучасних умовах існує лише один комплекс заходів – консервація, яка виключає в себе вивчення, запис, збереження властивостей музейного предмета. При цьому найбільш дієвою та результативною виявляється профілактична консервація, яка передбачає збереження музейного предмета в його актуальній ідентичності без безпосереднього впливу на нього. Комплекс консервативних заходів визначений та апробований. Дотримання оптимальних умов зберігання шляхом захисних заходів від пошкоджень, перепадів температури та вологості повітря, освітлювання та ультрафіолетового опромінювання, невідповідності встановленим нормам та методам зберігання, експонування, механічним негативним впливам, біологічним шкідливим втручанням. На цьому етапі збереження особливе значення належить рівню кваліфікації музейних співробітників, в обов'язки яких повинно входити складання супроводжувальної документації з докладним описом оригінального стану предмету та рекомендаціями, на основі дослідження результатів використання музейного предмета [2-9].
Інформаційні джерела музейного значення на паперових носіях повинні мати гарантію збереження від власника, а саме, від держави. Тому, запровадження програми на державному рівні повинне бути не тільки обов'язковою нормою, але і дієвим механізмом збереження національної культурної спадщини. Враховуючи сучасні ІТ-технології, виявляється виправданим впровадження електронного обліку музейних предметів, зарахування їх до єдиного державного реєстру з перспективою вдосконалення та деталізації інформації про об'єкти загальнодержавного музейного фонду. Всебічна доступність до досліджуваної інформації дозволить її використання у будь-яких напрямках, у будь-яких сферах [10].
Якщо розглянутий приклад збереження музейних предметів на паперових носіях припускає обмеження доступу до їх використання, то архітектурні об'єкти вимагають протилежного засобу їх збереження. Емпіричним шляхом підтверджено, що використання архітектурного об'єкту в музеєлогічному контексті необхідно здійснювати за призначенням пам'ятки. Це є найбільш економічним шляхом збереження пам'ятки культури без зайвого втручання в актуальну ідентичність. Актуальною в даному випадку виглядає сама проблема збереження культурного об'єкту в натуральному середовищі. Йдеться про складову національного надбання, яку не можна розглядати поза загальною системою навколишнього середовища. Зрозуміло, що старовинна споруда виглядає органічно виключно в середовищі природного довкілля відповідно до особливостей регіонального ландшафту. Тип організації такого експозиційного простору відповідає ознакам музею просто неба, музею під відкритим небом.
Однак, не можна розташування архітектурного об'єкту у відповідній топографічній прив'язці вважати безпечним чи органічним, якщо загальний стан навколишнього середовища потерпає від негативних впливів хімічного, біологічного або механічного характеру. Сучасний музеєлогічне трактування культурного надбання не передбачає належність до нього тільки матеріальних рукотворних пам'яток, але й природних об'єктів. Визначена комплексність висвітлює принципово нові вимоги до збереження національної спадщини, які повинні терміново лягати в основу державних програм з розробленими, науково-обґрунтованими, юридично затвердженими механізмами. Адже, реалізація такої програми не тільки візуалізує її користь, вона здатна стати підтвердженням торжества здорового глузду у цивілізованому суспільстві.
Не слід списувати з рахунків і можливі об'єктивні причини пошкодження або втрати через руйнацію архітектурних музейних об'єктів Серед них можуть бути різкі зміни погодних умов, поривчасті вітри, урагани, різкі зміни температури, «плюс», «мінус», спека, повені і т.п. Для запобігання наслідків подібних негативних впливів слід розробити систему захисту матеріалів, з яких зроблені архітектурні споруди. Адже, саме через їх пошкодження відбувається руйнація всієї споруди. Для цього необхідно застосувати науковий підхід з використанням апробованих методів, засобів та механізмів захисту.
На жаль, в реаліях сьогодення існують загрози, які можна віднести до категорії штучних катастроф – це збройні конфлікти, теракти, навмисне пошкодження музейних об'єктів. Недарма в деяких джерелах штучні катастрофи називають катастрофами цивілізаційного світу [11, с. 325]. Адже, саме навмисне пошкодження, руйнування або насильницьке вилучення з національної спадщини певного суспільства її частини порушують гармонійне існування історично обумовленої присутності культурного надбання. Предмети культу, в якому знаходяться будь-яка людина, являють собою об'єктивну реальність зі своїм сенсом, який формує соціальну поведінку кожного члена суспільства. Будь-яке втручання в еволюціонуючи тривимірну систему культури гарантує зміни цієї системи, які завжди впливають на національні ідентифікуючі показники.
Так, приміром, відбувається насильницька актуалізація головної культурної стратегії розвитку на тлі ідеології панівних еліт. Це несе певні зміни, насамперед в редагуванні національного образу. Найбільш вразливими в цьому сенсі стають музеї з їх візуалізуючою функцією. Історія має достатньо прикладів, коли при зміні ідеології відбувалася зміна концепцій музейних експозицій, напрямків комплектування фондів та екскурсійної діяльності. Трактування історії відходить від фактів, набуваючи ідеологічного забарвлення. Ці процеси виглядають закономірними та невідворотними. І тут важливе місце переходить до однієї з головних функцій музею – збереження музейного фонду. В часи політичних потрясінь важливо зберегти музейні колекції без вилучень з їх фондів незапитаних музейних предметів або надання їм другорядного значення.
Це вкрай важливе завдання музейні співробітники повинні виконувати виходячи з основного принципу музейної діяльності – неухильного дотримання історичної правди без сучасних трактувань. В цьому випадку будь-який музейний предмет або колекція повинні бути музеєзовані таким чином, щоб він міг виглядати реальною частиною навколишнього світу та бути спроможним свідчити про цей світ та його суспільство. Музеєлізуючи артефакт, треба пам'ятати про важливе завдання дослідника цього артефакту – визначити певні якості музейного предмету як носія свідчень про стан культури суспільства в конкретний історичний період. Саме визначення музеальності визначає ставлення членів суспільства до дійсності засобами музейної експозиції.
У свою чергу музеальна експозиція має певні характерні ознаки, які передбачають використання великих площ. Передбачається розміщення автентичних об'єктів історичного культурного або мистецького значення таким чином, що використання комплексного принципу побудови експозиції забезпечує поступове, а головне, безумовне заглиблення відвідувача у запропонований історичний простір з максимально поширеною інформацією про нього. Музей під відкритим небом як потужний механізм трансформації історії в сучасне життя здатний впливати на почуття чи не найбільше, ніж будь-який інший тип музейного закладу. Розширена територія утримує відвідувача в історичному часі не тільки довге, з точки зору огляду представлений тематичних комплексів, але й з необхідністю переходу від огляду масштабних автентичних архітектурних ансамблів до занурення в деталізацію їх складових у вигляді окремих музейних предметів.
Таким чином, музей під відкритим небом за своїми характеристиками експозиційний ознаками має найбільші важелі впливу на формування національної самоідентичності. А з врахуванням гетерогенного складу України, специфічним виглядає і його завдання використання цього впливу. Представленість різноманітних культур численних етнічних груп в їх єдності в межах однієї держави потребує не тільки дотримання історичної правди, але і визначення ролі та значення цих груп у процесах суспільної модернізації. В цьому сенсі музей має завдання спрямувати творчу енергію народу, яка може спиратися тільки на власну культурну традицію. Саме тому музей під відкритим небом має унікальну можливість серед інших музеїв вибудовувати таку стратегію, згідно з якою в основу покладається діалог культур і окреслюється єдність багатоманітності.
Пізнання та визнання цінності історичного досвіду всіх регіонів здатні відродити національну ідею в Україні. Навпаки, нездатність розуміння характерних особливостей окремих регіонів, категоричність в питаннях їх типових ознак може призвести до регресивних процесів та втрати державної єдності.
У свою чергу для запуску регресивних процесів в суспільстві достатньо задекларувати навіть незначні переваги однієї етнічної групи над іншою. Тому вкрай важливо в форматі музею під відкритим небом вибудовувати експозиційний простір таким чином, щоб акценти були спрямовані саме на неповторність, історичну та культурну значимість етнічних культур та її носіїв.
При вдалому вирішенні зазначеного завдання виникає унікальна можливість інтегрування в щоденну практику культурного досвіду суспільства через освіту, яку може запропонувати дослідник культурних феноменів. Це допоможе користувачу цих знань не тільки ними володіти, але і використовувати їх у фундаментальних орієнтирах.
З впевненістю можна констатувати, що музей під відкритим небом – найбільш впливовий культурно-освітній заклад, здатний не тільки візуалізувати національну культуру в історичному контексті. Він володіє механізмами чуттєвого зануренням в епохальну площину та утримування відвідувача в запропонованому середовищі. Саме тому музей під відкритим небом стає найбільш вразливим для негативних впливів на стан збереження експозиційних матеріалів.
Зрозуміло, що виключне значення музею під відкритим небом для сьогодення суспільства та формування майбутнього через минуле потребує особливо ретельного ставлення для збереження колекцій музеїв під відкритим небом. Якщо для збереження фондового матеріалу повинно відповідати нормам та вимогам, зазначеним в «Інструкції з організації обліку, збереження і використання музейних предметів» [12], уточненій документом «Зміни, що вносяться до наказу міністерства культури України від 21 липня 2016 року №580», то для збереження експозиційних комплексів у музеях під відкритим небом чітких інструкцій по зберіганню музейних предметів різних груп в умовах температурно-вологісних коливань на сьогоднішній день не існує.
Для вирішення гострих проблем збереження національної спадщини необхідно знайти такі методологічні підходи, які б давали можливість музейним співробітникам в повному обсязі використовувати в експозиційних площах, саме такі матеріали, які здатні викликати почуття абсолютної впевненості в їх автентичності. Виконання цього завдання передбачає використання якомога більшої кількості музейних предметів основного фонду. А це суперечить вимогам зберігання цієї частини музейного фонду. Тому необхідне внесення змін до існуючих нормативних вимог, які б дозволили експозиції музеїв під відкритим небом робити більш переконливими. Перш за все, це стосується вимог до умов зберігання музейних предметів в експозиціях. У прийнятих змінах до «Інструкції з організації обліку, зберігання і використання музейних предметів 2018 року» [13, с. 8-11] знов не виділені окремими частинами умови для музеїв з типовими ознаками музею під відкритим небом. Тому, це виглядає, як невирішена проблема. Для її уникнення слід долучити музейних співробітників такого типу закладів, фахівців з реставрації та консервації музейних предметів, фахівців інших дотичних галузей, щоб на обґрунтованій науковій основі розробити окремі положення для зберігання музейних предметів в експозиціях музеїв під відкритим небом. Результати такої співпраці повинні мати не тільки рекомендований характер, вони повинні бути закріплені законодавчо [14]. Безумовно, такий підхід потребує залучення широкого кола вчених і фахівців з використанням не тільки їх фахових знань та досвіду, але і з урахуванням сучасних технічних можливостей.
Виключно важливим залишається охорона музею під відкритим небом. Враховуючи розширені площі експонування, актуальними були і залишаються головні засоби забезпечення охорони музею – мури, камери спостереження, наявність штатної охорони. Однак, відсутність фахово та якісно створеної концепції охорони музею – категорія більш філософська, ніж практична. Як правило, ці питання розглядаються в площині можливостей музею, чим роблять його відповідальність остаточною. Такий підхід унеможливлює удосконалення власних систем охорони, бо вони не є в зоні уваги відповідних контролюючих органів. Законотворчі установи регламентують виконання умов охорони без врахування можливостей та специфіки музеїв під відкритим небом. Тому в цій частині база виглядає недосконалою. Для вирішення цієї проблеми повинен бути використаний також науковий підхід з урахуванням досвіду, пропозицій, обґрунтувань фахівців різних галузей. Використання сучасних технологій в системах охорони повинно стати обов'язковим для впровадження через законодавчу базу. При цьому, фінансування нових проектів та удосконалення існуючих охоронних систем повинно бути суто в державній компетенції, бо йдеться про збереження національного надбання.
Особливим повинен бути підхід до комплектування музейного фонду музею під відкритим небом. Фінансування пошукових експедицій має стати пріоритетним, адже в умовах підвищення інтересу до артефактів та автентичних речей, цінні потенціальні музейні речі, опиняються в приватних колекціях через більш вигідні умови придбання. Безумовно в цьому сенсі музеї всіх типів опиняються в однаково невигідних умовах. Однак, з врахуванням умов експонування, музеї під відкритим небом потребують розширення фондової бази для ротаційних процесів з огляду на умови експонування. І це обов'язково повинно бути враховано на законодавчому рівні в частині фінансування заходів збереження національної спадщини України.
Окремою виглядає проблема кваліфікаційних вимог до музейних співробітників, які в тій чи іншій мірі мають стосунок до збереження музейного фонду. Окрім безумовної та необхідної участі у наукових конференціях, науково-практичних семінарах, круглих столах та інших заходах подібного типу, вони повинні відповідати морально-етичним показникам музейних фахівців – зберігачів матеріальної культури України. Їх сумління недостатньо для претензії на виняткову відповідальність. Повинна існувати узгоджена з міністерством юстиції, міністерством праці, міністерством внутрішніх справ та міністерством культури окрема режимна школа для зберігачів окремих груп збереження, наглядачів експозиційних груп та відповідальних співробітників. В тій частині на сьогоднішній день існує очевидна прогалина, яка нерідко виявляє свій негативний вплив на збереження музейних предметів та відповідальність за їх стан.
Більш детальний підхід до розгляду проблематики збереження музейних колекцій передбачає, перш за все, визнання недосконалості нормативно-правової бази у цьому питанні. Для її окреслення та вдосконалення в окремих частинах необхідна методологічна основа. Тому, у якості висновків до окресленої в представленій роботі проблематики виглядає логічним акцент на саме створенні методологічних засад збереження музейних колекцій українських музеїв під відкритим небом. При науковому підході до цієї задачі реальною виглядає перспектива створення такої методології, яка може стати першою та єдиною в музейній теорії. Для якісного виконання цього найважливішого завдання вкрай корисним виглядає використання 50-річного досвіду співробітників НМНАПУ та фаховості музейної команди.

Список використаних джерел та літератури
1. Рейхельт Г. Охорона культурних цінностей в Австрії // Журнал з порівняльного права. 31.1.2002. С. 61-69.
2. Положення про Музейний фонд України (редакція від 23 березня 2014 року N 113). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1147-2000-%D0%BF. (дата відвідування: 04.02.2019 року).
3. Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», (редакція від 06.09.2018 року №2530-VIII (2530-19)). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1068-14. (дата відвідування: 06.02.2019 року).
4. Закон України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», (редакція від 09.04.2015 року №316- VIII (316-19)). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3814-12. (дата відвідування: 07.02.2019 року).
5. Закон України «Про державні нагороди України», (редакція від 13.04.2017 року №2013- VIII (2013-19)). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1549-14. (дата відвідування: 07.02.2019 року).
6. Закон України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними», (редакція від 23.12.2015 року №901- VIII (901-19)). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637/97-%D0%B2%D1%80. (дата відвідування: 04.02.2019 року).
7. Порядок занесення унікальних пам'яток Музейного фонду України до Державного реєстру національного культурного надбання (затверджений наказом Міністерства культури і мистецтв України від 25.10.2001 №653). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0144-02. (дата відвідування: 04.02.2019 року).
8. Положення про фондово-закупівельну комісію (затверджене наказом Міністерства культури України від 21 березня 2016 року №144). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0533-16. (дата відвідування: 04.02.2019 року).
9. Інструкція про порядок визначення оціночної та страхової вартості пам'яток Музейного фонду України: Затверджена Наказом Міністерства культури і мистецтв України від 13.07.98 №325. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0496-98 (дата відвідування: 05.02.2019).
10. Столов Н. Збереження та експонування: Пакування, транспортування, зберігання та кліматичні умови. Л., 1987.
11. Вайдахер Ф. Загальна музеологія: Посібник / Перекл. З нім. В.Лозинський, О.Лянг, Х.Назаркевич. Львів: «Літопис», 2005. 632 с.
12. Інструкція з музейного обліку, зберігання та використання пам’яток державної частини музейного фонду України / Наказ від 21.07.2016 № 580 / Міністерство культури України // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1129-16. (дата звернення: 15.03.2019).
13. Зміни, що вносяться до наказу Міністерства культури України від 21 липня 2016 року № 580 (Проект). URL: http://mincult.kmu.gov.ua/document/245358790/%D0%86%D0%9D%D0%A1%D0%A2%D0%A0%D0%A3%D0%9A%D0%A6%D0%86%... (дата відвідування: 04.03.2019 року).
14. Закон України «Про музеї та музейну справу», (редакція від 02.10.2018 року №2581-VIII). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/249/95-%D0%B2%D1%80. (дата відвідування: 04.04.2019 року).

Liliia Plieshakova
(Kyiv)
THE PROBLEMS OF PRESERVING MUSEUM COLLECTIONS IN MODERN CONDITIONS IN MUSEUMS UNDER THE OPEN SKY

The consideration of the problem should take place in the context of preserving not only the national heritage, but also the national identity, the role and place of Ukraine in the world cultural space.
The history of Ukraine has many negative examples, when in the conditions of military conflicts, sharp changes of ideologies and directions of political movement, museum collections suffered significant losses. The analysis of these processes shows that the most valuable parts of these collections were lost.
In order to ensure the preservation of the museum collections legislative norms should be provided as well as the development, coverage and broad discussion in the professional museum circles about proposals, recommendations and new knowledge of this problem.
Keywords: museum under the open sky, authenticity, definition, cultural heritage, national heritage, regulatory framework, scenic identity, cultural strategy.
Коментарів: 0
Залиште свій коментар