"Loading..."

Умови та виклики впровадження електронного обліку у НМНАПУ

У статті розглядаються передумови створення та особливості впровадження комп’ютерних інформаційних систем у музеях України наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Розглянуто розвиток законодавчої бази щодо регулювання відносин у галузі обміну та захисту інформації, щодо впровадження уніфікованого електронного обліку в музейній справі, розвиток технічних можливостей музеїв та програмного забезпечення. Метою статті є доведення і пропаганда тези про необхідність підтримки програм розвитку нових інформаційних технологій у музейному секторі України, а також про необхідність координації та кооперації фахівців різних галузей та рівнів для впровадження та розширення використання інформаційних технологій та електронного обліку у музеях країни.

Ключові слова:електронний облік, електронний каталог, база даних, інформаційні системи, комп’ютерні технології, електронний реєстр, збереження, інформація, музейні предмети.

 

Збереження пам’яті про історію свого становлення та розвитку є обов’язком кожного народу, кожної нації. Українці мають велику та величну історію становлення і розвитку власної культури, мови, суспільних зв’язків та традицій, усталених віками правил поведінки та вірувань. Збереження матеріальних пам’яток, що засвідчують шлях, яким йшов розвиток української культури, доказів та свідоцтв, які стверджують вибір на політичному чи соціальному роздоріжжі суспільного розвитку, документів, які підтверджують прагнення та надії кожного окремого покоління українців та всієї нації в цілому, є пріоритетом для співробітників музеїв та заповідників. Але ще ціннішою для розуміння контексту буття наших пращурів є інформація, котра супроводжує кожен музейний предмет, документи, які засвідчують шлях предмету від використання у побуті до набуття статусу музейного, шлях музейного предмету від збереження до експонування, вивчення чи реставрування. Саме ця інформація складає основу наукових досліджень, вбудовується у наукові гіпотези та супроводжує історичні припущення. І збереження та примноження цієї інформації про предмети, їхній шлях та оточення є пріоритетом вже не тільки музейних співробітників, але й усіх науковців та робітників галузі культури. Саме питання збереження, захисту, уніфікації, полегшення пошуку та систематизації, презентування для широкої аудиторії науковців цієї цінної інформації вирішує запровадження у музейну справу електронного обліку музейних предметів та приведення його до єдиних стандартів.

Національний музей народної архітектури та побуту України стоїть в авангарді цієї роботи, бо колекція, яка зберігається у музеї, не тільки відображає побут українського народу 18-20 століть, але й висвітлює розвиток української культури, суспільних відносин, політичних віянь, наукових вишукувань тих часів, розвиток інженерної думки. Усе це закарбовано у предметах, які виробляли і якими користувались українці Півдня та Заходу, Сходу на Центру нашої країни. Чого тільки варті клавішні та автоматично запрограмовані інструменти кін.19 – поч. 20 ст., виставка яких проходила у лютому-березні 2019 року на базі фондової колекції НМНАПУ. Вони одночасно являють собою високоточні інженерні механізми та витвори мистецтва, які висвітлюють одну зі сторінок життя українського народу та надають змогу доторкнутися до особливостей міської та сільської культури, інструментальних уподобань міського населення кін.19 – поч. 20 ст. та традицій використання музичних інструментів серед сільського люду. Крім того, у музеї проводиться величезна кількість наукових досліджень на базі музейної колекції, які висвітлюють особливості розвитку українських традицій та звичаїв, а через вивчення історії предметів та пов’язаних із ними людей вибудовується картина взаємодії різних соціальних прошарків українців між собою та з іншими народами.

Проте, основним викликом сьогодення перед науковцями постає масштабний розвиток суспільства, поява та розростання у ньому багаторівневих перехресних зв’язків. Бурхливий розвиток соціуму призводить до того, що наука наразі не може існувати відокремлено від розвитку суспільної, інженерної та технічної думки, технологічного та цифрового прогресу. Будь-яке наукове дослідження зараз балансує на межі дисциплін, зачіпає не одну-дві, а цілу низку галузей дослідження. Наука вийшла на рівень, коли їй для виживання потрібно залучити не тільки інвесторів у свої дослідження, але й елементарно зацікавити самих дослідників. У такому стані опинилася не тільки історична галузь знань, але й соціальна, технічна та культурна. Всі вони потребують навіть не стільки грошей, скільки уваги. Але в умовах перенасиченого інформаційного простору боротися за увагу стало неймовірно важко. І, чесно кажучи, історична галузь, а тим більше музеї, цю боротьбу програють.

У сьогоденні завдання популяризації історичної, культурної та соціальної спадщини, спонукання до вивчення суперечливих історичних подій через першоджерела постає перед музеями із новою актуальністю. У час технологічного буму та розвитку Інтернету одним із шляхів досягнення цієї мети є введення музею у сучасний комп’ютерний світ, на міжнародну арену електронних бібліотек, виставок, презентацій, у світ інформаційних технологій. Заявити про себе, продемонструвати свою колекцію якомога більшій кількості людей, спонукати до відвідування та заглиблення у вивчення окремих аспектів та предметів, представити колекції на спеціальних міжнародних електронних майданчиках, вийти на рівень електронних конференцій можливо лише за умови використання музеєм техніко-технологічних та інформаційних новацій сучасного світу, через активне використання кіберпростору.

Розуміння того, що без використання технологічного процесу та інформаційних технологій не можливо зараз обмінюватися інформацією, залучати відвідувачів, залучатися самим до новинок наукової думки, призводить до того, що кожен музей намагається просунутися у справі використання можливостей технологічного прогресу на своїй базі. Ситуація в Україні останнім часом складалася така, що музеї України залишилися сам на сам з цими прагненнями та бажаннями. Зараз в Україні існує понад 5 000 музеїв, 480 з яких мають статус державних. Проте лише 50 музеїв спромоглися взяти участь у впровадженні інформаційних технологій у музейній справі тим чи іншим чином [1].

У світі ситуація щодо залучення музеїв до інформаційного простору виглядає значно краще, а процес застосування здобутків технологічного прогресу у музейній сфері розпочався незрівнянно раніше. Передовиками на цьому шляху були британці. Британська громадська організація Collection Trust у 1991 році починає розробку стандарту управління музейними колекціями SPECTRUM. З того часу вона постійно вдосконалюється та на даний час використовується у 23000 музеїв у 40 країнах світу. SPECTRUM акумулює та впроваджує загальновизнані практики управління музейними колекціями [2].

У вересні 1994 р. була представлена віртуальна бібліотека Джонатана Боуена «Музейні сторінки», створена на базі Оксфордського університету. Вона містила найбільший індекс адрес музеїв та культурних ресурсів в Інтернет. За перші 6 місяців роботи бібліотеки число її відвідувань досягло 250 тис. [3, с.152].

У квітні 1995 р. до світового ринку інформації вийшли Інтернет-сайти Міжнародної Ради Музеїв (ICOM) [4], Міжнародного Комітету з Документації (CIDOC), протягом наступних 5 років до віртуального простору приєдналися тисячі інших офіційних музейних структур і організацій національного й міжнародного характеру.

У той же час і в Україні почали обговорювати проблему запровадження електронного каталогу, представлення музеїв в світовому інформаційному просторі, переведення баз та каталогів в електронний вигляд, створення веб-сторінок музеїв. Проте, концепції створення єдиної узгодженою бази музейних предметів на кшталт того самого Spectrum, яка б була конвертована у міжнародні бази, довго не існувало зовсім. Не кажучи вже про створення повноцінної бази з функціями обліку та наукової обробки занесеної інформації з широкими можливостями презентації інформації про музейній колекції на всіх рівнях. Комп’ютеризація музейної сфери у розумінні державотворців зводилася до створення окремих баз даних, які мали непривабливий та малоінформативний характер. Так, «Програма розвитку музейної справи на період до 2005 року», затверджена постановою Кабінету Міністрів у березні 2002 р. [5, С. 194–208.], пропонувала такі кроки на шляху комп’ютеризації музейної мережі України:

– створення комп’ютерної бази даних для проведення реставраційної наукової експертизи;

– забезпечення комп’ютеризації музейних фондів Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна;

– створення електронної бази даних фондової колекції музею етнографії та художнього промислу.

Як бачимо, програма не передбачала загальнодержавних кроків чи масштабної комп’ютеризації. Увага приділялася точково, окремим питанням, програмам чи установам. Довгий час мова про створення уніфікованої бази даних музейних предметів для всієї держави взагалі не йшла. В основному акцент стояв на створенні презентаційних ресурсів у мережі Інтернет, які могли хоча б просто повідомити потенційним відвідувачам про існування того чи іншого музею та мінімальну інформацію про його сферу діяльності та музейну колекцію.

Проте, рівень інформатизації українського суспільства загалом та музейної сфери зокрема не давав широкого простору для впровадження новітніх інформаційних технологій. Сайти українських музеїв виглядали м’яко кажучи непривабливо. Купа наукової нецікавої інформації перекривала доступ до справді потрібної інформації для потенційних відвідувачів: адреси музею, графіку роботи, вартості входу. Ще й досі на сайтах українських музеїв можна довго блукати у пошуках такої інформації. Головна сторінка музейного сайту – то його вітрина, вона продає музей. Наприклад, головна сторінка сайту Лувру містить яскраве фото, лінки на інформацію для відвідувачів, та декілька слів для залучення уваги. Вона заохочує відвідання цього музею, навіть якщо ви були там уже тисячу разів. Це – одна з багатьох причин, чому Лувр вкотре став найбільш відвідуваним музеєм світу. Більшість вітчизняних музейних сайтів ще й досі – то могили для текстів. Заходиш на сайт – і на головній сторінці натикаєшся на текстову цеглину про історію музею. Вочевидь, ця інформація теж важлива, але її місце – у іншому місці. Рівень виконання Інтернет сайтів українських музеїв часто такий, що складається враження, що їх робив початківець або студент. Проте, побудова якісної сторінки, просування музею засобами Інтернет – це тільки вершина айсбергу у використанні можливостей інформаційних та комп’ютерних технологій у музейній справі. І найважливішим питанням і надалі залишається питання уніфікації та систематизації баз даних про колекції музеїв, переведення музейного обліку у електронний вигляд, спрощення його за допомогою використання комп’ютерної техніки та вивільнення часу у наукових співробітників від паперової роботи до справді наукових досліджень.

Питання побудови повноцінної предметної бази даних намагалися самотужки вирішити окремі українські музеї. Вирішення цього питання вимагало від них величезних витрат перш за все коштів та часу, а також наявності фахівців. Фахівців, які б змогли запрограмувати базу даних, обслуговувати її, навчити науковців. І залучення таких фахівців до музейної сфери є неабияким викликом, зважаючи на низький рівень заробітних плат у цій галузі, а також низький рівень технічного оснащення. Крім того, потрібно було знайти фахівців серед науковців, які б могли допомогти програмістам зорієнтуватися у принципах музейного обліку. Харківському історичному музею (ХІМ) вдалося створити на своїй базі електронну базу даних. Система, що діяла в ХІМ, мала файл-серверну архітектуру і була розроблена під операційну система MS DOS та систему управління базами даних dBase. На той час – це був неабиякий прорив. На 2010 рік, коли було припинено використання системи, у систему було внесено інформацію про більш ніж 30 тисяч музейних предметів. У 2012 році в ХІМ було розроблено нову інформаційну систему клієнт-серверного типу, під яку конвертовано наявні бази попередньої системи (ІС КЛІО) [6, С.158-164]. Система забезпечує всі необхідні можливості для оцифровування музейного зібрання, тобто створення електронної версії фондово-облікової та наукової документації музею, пов’язаних бібліотечних фондів, архівів, каталогів музею, а також електронного мультимедійного архіву. Для забезпечення доступу громадян до інформації система інтегрована з офіційним сайтом Харківського історичного музею [7]. ХІМ продовжує розробляти та удосконалювати систему, виходячи з нових законодавчих вимог.

Розробкою власних баз даних займався і Львівський державний природничий музей, який таки досягнув на цьому шляху певних результатів, отримавши БД «Гербарій судинних рослин».

Багато музеїв пішли шляхом купівлі готової БД російського або Білоруського виробництва. Це такі БД, як «КАМІС», «Ніка-Музей», «АС Музей» російського виробництва, а також білоруська СУБД АСПІД [8, с. 3]. Білоруська система забезпечує автоматизацію усіх основних видів фондової роботи: обліку та реєстрації музейних предметів (як основного, так і допоміжних фондів), стеження за рухом музейних цінностей, здійснення наукової інвентаризації та звірення наявності, ведення документації та звітності, оперативного пошуку та відбору даних тощо.

Комплексна автоматизована інформаційна система (КАМІС) – це сучасна музейна інформаційна система, що забезпечує вирішення широкого кола музейних завдань: облік і збереження, каталогізацію, підготовку виставок та експозицій тощо.

Проте, вимоги до можливостей бази даних у музеїв різного спрямування зовсім різні. Тому використання одного і того самого програмного продукту у різних музеях вимагає його підлаштування під вимоги конкретного музею, а продуктів зарубіжного виробництва ще й під вимоги українського законодавства.

Тому при впровадженні будь-якої бази даних у роботу музею не можливо оминути процес уніфікації інформації, алгоритмізації процесів обліку предметів у музеї, узгодження законодавчих та програмних вимог. Це також займає час та уповільнює впровадження електронних технологій у роботу музеїв.

Після того, як частина українських музеїв опинилася під окупацією, питання убезпечення бази даних про музейні предмети постало з новою силою. Міністерством культури України була розроблена та затверджена концепція запровадження у музеях України таких баз даних, які б були легко конвертовані у єдиний затверджений міністерством формат, а предмети мали б уніфікований перелік ознак. Крім того, розвиток інформаційних технологій та розширення ринку телекомунікаційних послуг спонукали до законодавчого впорядкування цієї сфери. В результаті чого був прийнятий ряд законів та підзаконних нормативних актів у галузі технічного захисту інформації: Закон України «Про захист персональних даних», Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», Постанова Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 616 «Про затвердження Положення про Державний реєстр баз персональних даних та порядок його ведення», Положення про технічний захист інформації в Україні, затверджене Указом Президента України від 27.09.99 № 1229, низка ДСТУ [9-12].

Крім того, для приведення обліку музейних предметів у відповідність до узгоджених однорідних вимог була прийнята низка документів, які поклали початок процесу підготовки музеїв до впровадження електронного обліку. Це Положення про Державний реєстр національного культурного надбання [13], Інструкція з організації обліку музейних предметів 21.07.2016 року № 580 [14], Порядок ведення реєстрів культурних цінностей, які знаходяться у національному розшуку [15], Порядок занесення унікальних пам'яток Музейного фонду України до Державного реєстру національного культурного надбання [16], Порядок обліку музейних предметів в електронному форматі [17].

Всі ці документи підготували ґрунт до запровадження комплексного електронного обліку у роботу музеїв, але розробка самого програмного продукту вимагає часу, фінансування, співпраці програмістів, музейників та законодавців. Це робота на межі галузей знань та супутніх дисциплін. Тому для появи якісного продукту на ринку України, який би міг задовольнити потреби різних типів музеїв, різної форми власності та підпорядкування та легко конвертуватися під виконання різних вимог, потрібна кропітка та завзята робота спеціалістів декількох сфер.

Розуміючи важливість включення музейної галузі до інформаційного простору, необхідна постійна та наполеглива робота музейників по залученню та заохоченню якісних фахівців до роботи з розробки програмного продукту для музейних потреб. У сучасному світі все потрібно продавати. Тому для вдалого запуску електронних баз даних та електронного державного реєстру потрібно продати цей кейс ІТ галузі, зацікавити в участі у таких починаннях, заохотити до співпраці над пілотними проектами, які б дали поштовх до розвитку ринку програмного забезпечення музейної сфери в Україні.

А поки що у музеїв існують такі варіанти впровадження інформаційних технологій на власній базі:

1.Керуючись прийнятими нарешті уніфікованими правилами гри, що затверджені Міністерством культури України, створити власну електронну базу даних, звернувшись до відповідних комерційних компаній, які займаються безпосередньо програмуванням. Цей варіант найбільш витратний, проте на виході можна отримати продукт, який би повністю задовольняв вимоги музею та був підлаштований не тільки під українське законодавство, але й під специфіку роботи конкретного музею. А ще можна вписати власне ім’я в історію створення цифрового музейного світу в Україні, посприяти становленню ринку програмного забезпечення електронного музейного обліку, стати в авангарді найпередовіших змін.

2.Можна купити вже представлені на ринку електронні бази даних українського виробництва. Наприклад, Електронний архів від «Цифрової країни», також розроблений з урахуванням усіх законодавчих вимог [17]. Або спробувати застосувати ІС КЛІО Харківського історичного музею або БД «Гербарій судинних рослин», яка розроблена Державним природознавчим музеєм НАН України на основі картотеки, що налічує понад 114 тис. інвентарних карток та на базі «Уніфікованого паспорту предмету».

Запроваджувати до музею бази даних, російського виробництва, такі як КАМІС, НІКА-Музей, АС Музей-3, ІРБІС не є наразі доцільним через їх високу вартість та складнощі із сервісним обслуговуванням. Окрім того, ці бази даних не повністю відповідають вимогам українського законодавства та вимагають відчутного переналаштування під наші реалії.

Крім того, усі представлені на даний момент на ринку електронні бази даних можуть використовуватися як сховище для інформації про музейні предмети, деякі з них навіть можуть опрацьовувати графічну, а не тільки текстову, інформацію. Проте, жоден із наявних програмних продуктів не пропонує електронного обліку музейних предметів, який є вкрай необхідним на шляху впорядкування Музейного фонду України. І все одно кожен з них потребує налаштування та сервісного обслуговування.

1.Можна обійтися власними силами, та за допомогою власного програміста побудувати базу в рамках безкоштовних програмних продуктів, таких як Microsoft Access. Таким шляхом досить вдало пішов проект «Етнографічна колекція «Кровець» [18], якому вдалося створити більш менш інформативний каталог предметів з великою кількістю інформаційних полів. Такий варіант є найменш витратним, але й можливості щодо використання у нього вкрай обмежені.

Питання впровадження електронної бази даних у музеї на сьогоднішній день – це вже не просто питання залучення більшої кількості відвідувачів чи вихід у віртуальний вимір. Це питання забезпечення збереженості музейної колекції. Це можливість уніфікувати та алгоритмізувати облік предметів у музеї, відслідкувати їх рух, убезпечити від втрат як інформації, так і самих предметів. Тому, зараз перед розробниками програмного продукту постає вже дуже непросте комплексне завдання забезпечення всіх потреб музею як із зовнішнього позиціонування та представлення інформації на загал, так і з внутрішнього обліку та вивчення предметів. Тільки розуміючи всю складність та комплексність поставленої задачі можна досягнути на виході справді якісного продукту.

 

Список використаних джерел та літератури

1.      Владислав Піоро. Порядок обліку музейних предметів в електронній формі [Електронний ресурс]: Доповідь/Семінар «Актуальна цифрова культурна спадщина»/Державний природознавчий музей НАН України, 26.05.2016р. URL:https://www.youtube.com/watch?v=bHGLlJg6Ook. (дата звернення: 10.12.2018).

2.      URL: https://collectionstrust.org.uk/spectrum/ (дата звернення: 18.12.2018).

3.      Черченко О. Світові та українські музеї в умовах інформаційно-комп’ютерного суспільства/О. Черненко [Електронний ресурс]: URL:http:www.dspace.nbuv.gov.ua/.../08- cherchenko.pdf?...1. (дата звернення: 18.01.2019).

4.      URL: http://www.icom.org. (дата звернення 21.12.2018).

5.      Програма розвитку музейної справи на період до 2005 року. Затв. постановою КМ України від 30.03.2002 р. № 442 //Офіц. вісн. України. 2002. № 14. С. 194–208.

6.      Інформаційна система обліку музейних фондів Харківського історичного музею / І. П. Шевцов, А. О. Фененко // "Луньовські читання" : матер. наук.- практ. семінарів (2010-2014 рр.). Харків : ХНУ, 2014. С. 158-164.

7.      Електронний каталог предметів Харківського історичного музею [Електронний ресурс]: http://museum.kh.ua/poshuk. (дата звернення 10.01.2019).

8.      Піоро В. Музейний облік у Росії та Білорусії // Український музей. 2007. № 3 (17).

9.      Про захист персональних даних. Закон України станом на 20.01.2019р. // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL:https://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/2297-17 (дата звернення: 20.01.2019).

10. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах. Закон України станом на 20.01.2019р. // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80/94-%D0%B2%D1%80 (дата звернення: 20.01.2019).

11. Положення про Державний реєстр баз персональних даних та порядок його ведення. Постанова від 25.05.2011 № 616 / Кабінет Міністрів України // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/616-2011-%D0%BF (дата звернення: 20.01.2019).

12. Положення про технічний захист інформації в Україні / Указ від 27.09.1999р. N1229/99 / Президент України. // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1229/99. (дата звернення: 20.01.2019).

13. Положення про Державний реєстр національного культурного надбання / Постанова від 12.08.1992 р. N466 / Кабінет міністрів України // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/466-92-%D0%BF. (дата звернення: 20.01.2019).

14. Інструкція з музейного обліку, зберігання та використання пам’яток державної частини музейного фонду України / Наказ від 21.07.2016 № 580 / Міністерство культури України // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1129-16. (дата звернення: 24.01.2019).

15. Порядок ведення реєстрів культурних цінностей, які знаходяться у національному розшуку / Наказ від 03.09.2013 № 819 / Міністерство культури України // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/z1883-13. (дата звернення: 20.01.2019).

16. Про затвердження Порядку занесення унікальних пам’яток Музейного фонду України до Державного реєстру національного культурного надбання / Наказ від 25.10.2001 № 653 / Міністерство культури і мистецтв України. // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL:http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0144-02. (дата звернення: 24.01.2019).

17. URL: http://digitalcountry.ua/ (дата звернення: 30.01.2019).

18. URL: https://krovets.com.ua/ (дата звернення: 30.01.2019).

 

Vira Kotkova

(Kyiv)

CONDITIONS AND CHALLENGES FOR THE IMPLEMENTATION OF ELECTRONIC ACCOUNTING IN NMFALU

 

In the article the author considers preconditions of creation and introduction of computer information systems in museums of Ukraine in the end of XX - beginning of XXI century. It is analyzed the development of the legislative framework for the regulation of relations in the information exchange and protection, the introduction of electronic accounting in the museum affairs, the development of technical capabilities of museums. The purpose of the article is to prove and promote the thesis about the need to support programs of development of new information technologies in the museum sector of Ukraine, as well as the need for coordination and cooperation of specialists from different fields and levels for the introduction and expansion of the use of information technologies and electronic accounting in museums of the country.
Keywords: electronic accounting, electronic catalog, database, information systems, computer technologies, electronic registry, preservation, information, museum objects.

 

Коментарів: 0
Залиште свій коментар