"Loading..."

Михайлівська церква із села Дорогинка Фастівського pайону Київської області

   Церква є видатною пам’яткою монументальної архітектури XVII століття. За відомостями українського історика, краєзнавця, священника Л. Похілевича та українського архітектора, мистецтвознавця, першого дослідника церкви із села Дорогинка П. Юрченка, ця церква датується 1600 роком.
    Будь‑яких написів у церкві немає. Майстер невідомий.
   Церква знаходилася майже посередині села Дорогинка, на підвищенні, серед садиб селян. Під час проведення капітального ремонту 1852 року будівля зазнала деяких змін. До церкви прибудовано два дерев’яні бічні приділи й подовжено саму церкву прибудовою із західного боку. У всій церкві було постелено дерев’яну підлогу. За радянських часів колгосп використовував церкву як складське приміщення для зберігання сільськогосподарських продуктів, різного обладнання та реманенту.
   На момент виявлення науково‑пошуковою експедицією музею церква мала незадовільний стан із втратою майже 40% первинного вигляду.
   За зовнішнім виглядом було виявлено такі перебудови: заміна даху зі зміною його конструкції, заміна вікон зі зміною форми та конструкції, добудова з південної, північної та західної сторін приділків, прибудова хорів.
   Церква одноповерхова, тридільна, триверха, з домінуючою центральною банею, рублена із соснових брусів. Усі бані зведено суцільними зрубами, що переходять без заломів зі стін на шатра верхів і ліхтарі. Високі стіни бабинця й церкви (нави) виведено звуженими доверху четвериками, у вівтарі східні кути зрізано, як у восьмериках. У верхній частині стін врізано прямокутні вікна (у центральній бані – потрійні), внутрішні кути під шатрами перев’язано широкими різьбленими скобами. Стрімкі шатра, що продовжують форму стін, через пласкі паруси по кутах переходять у великі зрубні восьмерики ліхтарів із високими вікнами‑щілинами, розрахованими на гутні шибки. На дощаних стелях ліхтарів зведено сошні конструкції маківок із хрестовиною, стовпом і кроквами‑кружалами. Стіни бань і ліхтарів шальовано з традиційним облаштуванням шалівок над стоянами, біля вікон й аркатурами під карнизом. Дахи шатер без ковнірів повторюють форму зрубу, криті ґонтом (первісно коленою дошкою). Повні маківки з глибокими перехватами криті ґонтом і вивершені кованими хрестами (збереглися оригінали хрестів на вівтарі та центральній бані).
   За проєктом реставрації 1975 року в музеї відтворено втрачені первісні елементи: фундаменти з дубових стоянів, двері із шестикутними одвірками, паперті та карнизи – за традиційними аналогами, вікна – за слідами первісних прорізів у зрубах стін.
   Старовинний шестиярусний іконостас займає всю східну частину нави. Не зберег­лися царські врата, ікони цокольного та всі елементи намісного рядів, а також права половина святкового й патріар­шого рядів. В апостольському ряді збе­реглися дві різьблені колонки, дві ікони, різьблені рами. Уцілілі частини стали основою для реконструкції втраченого. Іконостас немовби моделює фасад пишної барокової будівлі, роз­членованої карнизами на яруси – ряди з вікнами‑іконами в різьблених рамах. Верхня частина іконостаса сприй­мається як імітація барокового фронто­ну. Тут розміщені медальйони патріар­ших сюжетів, ікона Богоматері. Увін­чує іконостас хрест із мальованим роз­п’яттям уніатської іконографії – чи не єдиний вплив унії, за якої збудовано церкву.
   Цокольна частина складається з поста­ментів колонок намісного ряду. У них збереглися позолочені різьблені обрам­лення восьмикутних ікон. Апостоль­ський ряд підноситься над святковим рядом аркадою з пишно різьбленими рослинним орнаментом колонками й рамами великих апостольських ікон. Структуру намісного ряду відтворено за аналогією до апостольського. Особливої урочистості іконостасу на­дає святковий ряд, розвинений завдяки внутрішньому горизонтальному по­ділу карнизами. Ікони святкового ряду в медальйо­нах розміщені двома ярусами, по цент­ру у хрещатій із заокругленнями ра­мі – «Тайна вечеря». Усе тло між медальйонами святкового ярусу суцільним килимом заповнює різьблений позолочений орнамент аканта з окремими круглими квітами. Такий великий масив позолоченого ся­ючого різьблення разом з аналогічним різьбленням царських врат (виконані за зразком врат із церкви XVIII століття в селі Ко­жанка) є емоційним центром цієї ви­датної пам’ятки традиційної культури.