Хата із села Кунцеве
Новосанжарського району Полтавської області
За інформацією останньої власниці Віри Корінної, хату збудував її дід Іван Поставний у другій половині ХІХ століття. За часів радянської влади її родина зазнала репресій. Усе майно вилучили, а хату забрали для сиротинця, куди зводили дітей з усього району.
Споруда має поширений у ХІХ столітті на Полтавщині тип планування – «дві хати через сіни» (хата, сіни з виділеною коморою, світлиця). Будівля зрубно‑каркасної конструкції: до вікон – стіни на стовпах, між ними – плетіння з лози всторч, а вище вікон – зруб на 4 вінці. Це так звані в народі хати на підсішках. Зовнішні випуски поздовжніх сволоків і верхня обв’язка мають фігурне різьблення у вигляді «коників». Стіни сіней на чолі рублені, зовні немащені. Задня стіна хати «поруджена», тобто мащена рудою глиною. Кольорову глину селяни копали навколо поселень, вохру й білу глину купували на ярмарках або у євреїв, що розвозили їх селами. На вікнах – одностулкові віконниці на чотири шибки. Покрівля солом’яна, крита парками. Житло орієнтовано чолом на південний схід – «лицем до сонечка».
У південній частині Полтавщини, бідній на ліси, для будівництва хати найчастіше використовували дерева листяних порід: дуб, осику, вербу, липу, осокір тощо. За народними віруваннями, не бажано було зводити житло з в’яза, бо «світ зав’яжеться», «буде в хаті лихо в’язатися», а також із вільхи, бо «хата покоситься». Крім того, оминали дерева, у які влучила блискавка. Не використовували роздвоєні чи сухі дерева, а також ті, що росли на роздоріжжі або кладовищі.
Надалі в інтер’єрі хати планується відтворити побут чумаків. Хоча він мало чим відрізнявся від побуту селянина‑хлібороба, проте у своїй оселі чумаки мали багато речей мануфактурного виробництва (інколи іноземного походження) із численних ярмарків та мандрівок, а також зброю, дорожній інвентар тощо.
У дворі садиби буде встановлена чумацька мажа, а в коморі – мережані ярма, важниці, тагани, різні ночовки, великі кошики для риби, мірки для солі, зерна, кукурудзи та інше.
Новосанжарського району Полтавської області
За інформацією останньої власниці Віри Корінної, хату збудував її дід Іван Поставний у другій половині ХІХ століття. За часів радянської влади її родина зазнала репресій. Усе майно вилучили, а хату забрали для сиротинця, куди зводили дітей з усього району.
Споруда має поширений у ХІХ столітті на Полтавщині тип планування – «дві хати через сіни» (хата, сіни з виділеною коморою, світлиця). Будівля зрубно‑каркасної конструкції: до вікон – стіни на стовпах, між ними – плетіння з лози всторч, а вище вікон – зруб на 4 вінці. Це так звані в народі хати на підсішках. Зовнішні випуски поздовжніх сволоків і верхня обв’язка мають фігурне різьблення у вигляді «коників». Стіни сіней на чолі рублені, зовні немащені. Задня стіна хати «поруджена», тобто мащена рудою глиною. Кольорову глину селяни копали навколо поселень, вохру й білу глину купували на ярмарках або у євреїв, що розвозили їх селами. На вікнах – одностулкові віконниці на чотири шибки. Покрівля солом’яна, крита парками. Житло орієнтовано чолом на південний схід – «лицем до сонечка».
У південній частині Полтавщини, бідній на ліси, для будівництва хати найчастіше використовували дерева листяних порід: дуб, осику, вербу, липу, осокір тощо. За народними віруваннями, не бажано було зводити житло з в’яза, бо «світ зав’яжеться», «буде в хаті лихо в’язатися», а також із вільхи, бо «хата покоситься». Крім того, оминали дерева, у які влучила блискавка. Не використовували роздвоєні чи сухі дерева, а також ті, що росли на роздоріжжі або кладовищі.
Надалі в інтер’єрі хати планується відтворити побут чумаків. Хоча він мало чим відрізнявся від побуту селянина‑хлібороба, проте у своїй оселі чумаки мали багато речей мануфактурного виробництва (інколи іноземного походження) із численних ярмарків та мандрівок, а також зброю, дорожній інвентар тощо.
У дворі садиби буде встановлена чумацька мажа, а в коморі – мережані ярма, важниці, тагани, різні ночовки, великі кошики для риби, мірки для солі, зерна, кукурудзи та інше.