Хата із села Самари є досконалим унікальним на сьогодні зразком традиційного житла, найдавнішим з‑поміж існуючих не лише в Україні, але й за її межами. З розповіді останнього власника хати Дементія Баранчука відомо, що вона стояла в селі Самари, а наприкінці ХІХ століття була перенесена його батьком на хутір Верестя цього ж села.
   Відповідно до дати, знайденої в інтер’єрі на тильній стіні, споруда зведена 1587 року (ще за часів Речі Посполитої). На момент виявлення науковцями музею будівля вже використовувалася для господарських потреб. Давніше хата була покрита деревом. Із часом його замінили на солому. У процесі встановлення хати в музеї замінено полотно дверей і дещо врізано віконні отвори.
   Будівля зведена з різаних соснових плах (розколотої навпіл деревини) на соснових смолистих підвалинах. Усі роботи виконані долотом та сокирою, про що свідчать зарубки на стінах. Дах двосхилий, на кроквах. Фронтони зашиті вітровими дошками, що викінчуються фігурними вирізами у вигляді «коників».
   Хата однодільна, тобто не має сіней. Двері архаїчні – на бігуні, вікна волокові: напільне й передпічне затулялися невеликими рамами на 12 шибок, покутнє – дошкою. У чільній стіні є кагла – отвір, що слугував для випускання диму й засовувався дерев’яним засувом. Упоперек хати на верхніх вінцях – бальок (сволок) із вирізьбленим хрестом. Зовні та зсередини стіни не мастилися і не білилися.
   У хаті виявлено залишки старого світоча – дерев’яного кайдуба (видовбаної колоди), що виводив дим. За свідченням господаря, це була досить монументальна річ: нижній діаметр кайдуба був приблизно 50 см, верх звужувався, загальна довжина – майже 3 м. Лучину палили під кайдубом на плоскому камені, покладеному на соснову колоду.
   Піч курна, з дерев’яною рубленою основою та глинобитним верхом. Коли її розпалювали, у приміщенні було багато диму, тому відчиняли двері. А щоб не тягнуло холодом, їхню нижню частину завішували рядном. Якщо тяга була поганою і дим стелився низько, то відсували вікна й отвір світоча. Коли дрова вгорялися і диму ставало менше, вікна знову затуляли, причиняли двері та затикали кайдуб, а залишки диму випускали через каглу.
   Окрім примосту для спання, лав, плетеної колиски та архаїчної бодні, що була замість столу і протягом тривалого часу слугувала на Поліссі скринею, у хаті розміщувалася складна система жердок‑гряд, поширених на Волинському Поліссі. На таких жердках сушили лляне прядиво, коноплі, дрова, сіно, одяг, у разі потреби зберігали продукти харчування.