Крупорушка‑тупчак – це унікальна господарська споруда для обробки гречки й виготовлення круп. Її будівельник та замовник невідомі, а останній власник – Микола Андрійович Смілин.
   Будівля двокамерна, загальна площа – 146 м². Приміщення об’єднані складним дахом на кроквах, критим очеретом. Стіни зведені у зрубній техніці в поєднанні з лозою. Має два конструктивно відмінні приміщення. Одна частина – прямокутна у плані, рублена із соснового кругляка. У ній розміщене обладнання для обдирання гречки. Це складна система передач із валами, дерев’яними колесами, «кулаками» й «пальцями». Пристрої забезпечували подачу зерна на вальці, сортування й провіювання крупи, а також зв’язували круг із усіма механізмами крупорушки, яка давніше була обладнана жорнами. Їх згодом замінили на вальці, що значно підвищило продуктивність крупорушки.
   Друга частина приміщення у плані наближена до форми шестигранника. Її основний елемент – колесо діаметром 8 м, в’язане по нахиленому валу. Воно оберталося під вагою пари виведених на нього коней. Це колесо виходило з‑під ніг тварин і водночас змушувало їх переступати з ноги на ногу, тобто тупцювати. Звідси й назва всієї споруди та кінного привода – тупчак. Робота відбувалася без погонича.
   Зрубна частина має двері й вікно з лутками. Входом до тупчака є великі ворота на стовпах.
   Крупорушка‑тупчак збудована для одноосібного заможного господарства. З 1930‑х років стала власністю місцевого колгоспу й використовувалася за призначенням. Сьогодні музейна крупорушка‑тупчак – це єдина відома в Україні споруда цього типу.