Писанкарство

    Яйце у різних народів світу асоціюється із початком життя, зародком Всесвіту. Наші предки вбачали у цьому неабиякий сенс. У давні часи кожна українська жінка вміла робити писанки. Навесні, коли все живе відроджується, українка сідала “оновлювати світ”. Для ритуалу вона готувала непочату воду, непочатий вогонь, нові горщики, нові полотняні серветки, бджолиний віск, свічку, натуральні фарби, розламану надвоє кісточку-вилку з півнячих грудок. Вогонь добував господар дому, а до інших предметів ніхто, окрім господині, не мав права торкатися.
    З плином часу ритуал дещо спростився – вода тепер використовується кип’ячена, а для розпису використовують писачок. Окрім цього, традиція залишилася незмінною. Перші знахідки розписаної шкарлупи на теренах України датуються IV століттям до нашої ери.
    Писанки зі всієї Україні відрізняються різноманіттям візерунків та кольорів. Найскладнішим вважається розпис з Гуцульщини. У цьому регіоні візерунки є дуже деталізовані, а лінії – дуже тонкі.
     На Київщині, Тернопільщині, Закарпатті навпаки, малюнок є крупним та займає більшість простору писанки.
Найчастіше українці використовують символ зірки, хреста та сонця. Кожен з них має своє значення. Наприклад, зірка символізує любов, хрест – символ Всесвіту, чотирьох стихій, частин світу, а сонце – це Бог, світло.
Існує чотири види розписаних яєць ‒ крапанка, дряпанка, крашанка та писанка.
Технологія крапанки є найпростішою серед усіх писанок. Віск накрапують на яйце. Коли він застигає, яйце занурюють у фарбу. Як тільки вона висохне, яйце нагрівають, розплавлений віск обтирають. Так, на кольоровому виробі залишаються світлі крапки.
    Дряпанка є досить складним видом. На пофарбованій поверхні яйця видряпуються лінії, які утворюють малюнок. Робота є досить кропіткою, адже яєчна шкарлупа – це крихкий матеріал.
   Крашанка, на відміну від інших способів, не потребує використання воску і писачка. За цією технологією яйце просто занурюють у фарбу. Найчастіше її виготовляють з лушпиння цибулі, з якого утворюється жовтогарячий колір. З буряку – рожевий, з ягід чорниці – світло-синій; з листя берези, квітки календули – жовтий, з кропиви – зелений, з кори дуба чи оболонки волоських горіхів – чорний, а з пелюсток темної мальви – фіолетовий.
Так, червоний символізує радість життя. Жовтий колір уособлює місяць і зорі, а також – врожай; блакитний – здоров’я; зелений – щорічне воскресіння природи; чорний з білим – пошану до духів.
  Українську писанку поважають і за кордоном. Пам’ятники українській писанці стоять у канадському місті Веґревіль та румунському місті Сучава.
  В Україні на Львівщині знаходяться відразу два пам’ятних знаки українській писанці – у Доброгостові та у Братківцях, а також ще один на острові Хортиця. Єдиний у світі музей писанки відкритий у Коломиї.
Щороку в українських містах відбуваються фестивалі писанок, де майстри діляться досвідом та проводять майстер-класи. У центрі міста встановлюють кількаметрові розписані яйця.
  Культура писанкарства вражає своє самобутністю. У народі кажуть: “Світ існує доти, поки живе писанка”. Тож давайте продовжувати тисячолітні традиції наших предків і не забувати, наскільки багатою є українська культура.