У статті подано опис, конструкцію та давню технологію плетіння рибальських сіток, зібраних музейними співробітниками під час польових експедицій упродовж 1970—1980 рр. у сільських місцевостях Херсонської та Запорізької області, що зберігаються у фондових зібраннях НМНАПУ (експозиція «Південь України»).
   Ключові слова: експозиція, Степова Україна, сітки, поплавки, важки, глиця, гачок, конструкція, технологія, плетіння.
  Рибальство як один із найдавніших і найбільш професійних промислів увібрало в себе вміння та навички багатьох поколінь українського народу з виготовлення рибальських сіток, перевагою яких була здатність забезпечувати великий вилов риби, що не втратило своєї актуальності донині.
   Український етнолог та антрополог Х. Вовк одним із перших звернув увагу на особливості рибальського промислу та почав збирати відомості про рибу, знаряддя та способи її ловлі [6]. Ці студії продовжив історик, етнограф, дослідник Запорозької  Січі Д. Яворницький. Сторінки своєї праці «Історія запорізьких козаків» він присвятив й інформації про водойми, знаряддя та способи ловлі, переробку та продаж риби, побут рибалок [10].
Н. Кордиш досліджував рибальство часів Трипільської культури [7].
   Ґрунтовно рибальство на Півдні України досліджував етнограф, історик, археолог та краєзнавець П. Рябков. Він розробив класифікацію рибальських знарядь та способів лову й поділив снасті на виготовлені з ниток, дерева, очерету, лози, гачків [8].
   Мета цієї статті – дослідити методику виготовлення рибальських сіток різними способами плетіння з допомогою спеціальних знарядь, показати основні конструкції сіток.
   Риболовство на території України з’явилося в епоху мезоліту (10–6 тис. років тому). Зі зміною клімату лов риби відкрив багато нових сфер у діяльності людини й можливостей для її виживання. Про це свідчать знахідки вовняних ниток, із яких плели сітки за допомогою дерев’яного гачка, що регулював довжину вічка. Також було знайдено камінчики, які виконували функцію важків [5, с. 1–15].
   Цікаві знахідки культурних решток риболовлі виявлено в трипільських поселеннях. Оселі розташовувались на високих кручах, перерізаних глибокими ярами, поряд із місцевістю, де протікала річка Дніпро. Саме тут виявлено кістки та луску риб, різноманітні кісткові та мідні гачки, сітки, виготовлені з товстих ниток, важки з опаленої глини, які мали конічну, круглу та плескувату форму й не розпадалися від перебування у воді або від тертя об дно річки [7, с. 4–6].
   Заплаву нижнього Дніпра від міста Запоріжжя до села Малі Гирла Херсонської області до створення Каховського водосховища займали Дніпровські плавні, які були окремими острівками між річками Кушугум та Дніпро, порізаними протоками. Кожна з проток мала свою назву: Левкові Ями, Мірошник, Широке, Рибальське, Балабине. Під час повені заплава перетворювалася на суцільний водний простір. Високий рівень води припадав на кінець квітня і початок травня, низький — на вересень і жовтень. У зимові місяці великі та малі річки, озеро й протоки вкривалися кригою.
   Нині Дніпровські плавні — це густі лісові масиви, насичені болотяною рослинністю, лугами й перелісками. Місцями вони уриваються піщаними кучугурами та відкритими просторами білого піску.
Корінними мешканцями Дніпровських плавнів були запорозькі козаки, які ловили рибу майже цілий рік, хоча найкраще вона ловилася навесні й восени. Риба в той час була різноманітною — карась, лящ, густирка, тарань, плотва, лин, щука, короп, окунь, сом, товстолоб, судак.
   Головними знаряддями рибалок були звичайні малі й великі сіті, виготовлені власноруч [10, с. 286–287]. Їх робили в такий спосіб.
   Спочатку з коноплі, льону або кропиви з міцними волокнами плели мотузку: формували пучок волокон та скручували, потім дві нитки сплутували між собою. Наступним робили берестяний поплавок за формою циліндра, згорнутого зі смуг берести, довжиною 10 см, товщиною — 5 см. Усередині залишали повздовжній отвір, крізь який протягували мотузку. Щоб циліндр не розкручувався, його запарювали в окропі. Могли ще зробити дерев’яні поплавці прямокутної форми з отвором.
   Для прискорення занурення сітки на потрібну глибину у вертикальному положенні використовували важки зі свинцю. Для їх виготовлення в наполовину розрізану свинцеву дробинку вкладали мотузку й міцно стискали.
   Для плетіння сітчастого полотна ручної в’язки використовували глицю, на яку намотували певну кількість нитки [2]. Існував ще й дерев’яний гачок [1]. За допомогою дерев’яної дощечки визначали величину ниток сітки.
Сітки плели прямими та косими вузлами — рибацькими. Подібні вузли не розкручуються. Спочатку робили петельку діаметром 5 см, прикладаючи планку знизу, й обертали нитку за допомогою глиці, виводячи її наверх через кільце. Далі протягували нитку, затягувати пальцем і зав’язували щільним вузлом, щоб утворилася петелька. Після цього знову робили оберт через планку, акуратно витягували нитку через кільце й щільно затискали її пальцем. Далі затягували вузол, відпускаючи палець. У такий спосіб набирали потрібну кількість петель для вузького краю сітки (мал. 1), наприклад, 1,5 м. Після цього планку прибирали. З утвореного ряду петель (мал. 2) можна було плести сітку до потрібної довжини, наприклад, 50 м. По завершенню процесу виготовлення до неї прикріплювали поплавці та важки.


Рис. 1. В’язання петель прямим та косим вузлами


Рис. 2. Початок в’язання сіткового полотна

  Запорожці крізь сітки з більшими вічками, 5 × 5 см, у кількох місцях просували сітки з маленькими вічками, 3 × 3 см, як рукава (мал. 3). Їх рибалки називали «проріжі» [3, 4]. Складеними таким чином сітками ловили одночасно і велику, і дрібну рибу.


Рис. 3. Конструкція двостінної сітки з поплавками та важками

   Конструкція та технологія плетіння рибальських сіток збереглась у професійних практиках сьогодення. Користується нею, зокрема, Володимир Малінін, рідний дядько авторки цієї статті. Він мешкає в селищі міського типу Балабино Запорізького району Запорізької області. Під час зустрічі майстер розповів про вовняні нитки, з яких виготовляє сітки з дерев’яними поплавками та важками, виготовленими зі свинцю, округлої форми з дірочкою. Він звернув увагу на те, що після виймання сітки з води її потрібно одразу просушувати, бо надмірна волога із часом приводить сітку до руйнації. Місцева назва рибальської сітки — «поріжна». За конструкцією вона двостінна, довжиною не більше 70 м. Сітка вирізняється особливою ромбовидною формою та густотою вічка. При попаданні риби в мереживо сітки вічко збільшується, тому риба заплутується й залишається в ній. Серед риб, яких ловлять сьогодні, — плотва, красноперка, густирка, карась, щука, лин, короп, сом, товстолоб.
   Наловивши достатню кількість риби, давні рибалки її чистили, патрали, робили надрізи та складали в окремі купи за величиною: велику до великої, малу до малої. Приготовану рибу солили та складали в діжки, давали трохи постояти, потім виймали з діжок, банили у воді, нанизували на мотузки й розвішували на сонці, вибираючи для цього ясні вітряні дні. Гарячих безвітряних днів намагались уникати, адже риба, швидко висохнувши, робиться крихкою.
   Пов’яливши рибу протягом трьох, а в негоду — семи днів, знімали. Відділений від риби жир, нутрощі скидали в один великий казан, заливали водою і варили. За якийсь час відставляли з вогню і знімали жир, що спливав на поверхню. Його солили й відправляли на продаж. Крім соленого, збирали й свіжий жир, але його відразу використовували в приготуванні їжі. Приготована риба йшла на продаж «головами», тобто партіями по 50, 100, 200, 500 штук, і коштувала від 6 до 8 руб. [10, с. 288], але ціни на рибу були дуже різними. Її відвозили на Січ, Очаків, розвозили Україною і Польщею. Часом на місце приїжджали польські й українські чумаки, грецькі, турецькі купці.
Рибу заправляли спеціями, а ще заливали холодною водою з додаванням невеликої кількості горілки. Варену рибу подавали окремо на підставці з очерету або ж на дошці з видовбаною серединою, щоб не стікала юшка. Іноді варену чи печену рибу поливали приправою із часником, сіллю та олією, яку називали «саламур». Попит серед козаків мала сушена риба. Її кришили в юшку, яку нерідко їли разом із пшоняною кашею. Кашу для юшки готували особливим способом із пшона, сала, тушонки, вершкового масла, яєць та зелені [9, с. 204].
   Рибу часто пекли на камінцях, які нагрівали, поклавши в багаття. Пекли й у ґрунті, загортаючи в листя, наприклад, лопуха. Рибу заривали в землю так, щоб шар ґрунту над нею був не товстіший від трьох пальців. Зверху розкладали багаття. Через годину риба була готова. Смачною виходила риба, запечена в глині. Рибу натирали сіллю, загортали в листя, обмазували глиною і клали в попіл. Коли глина починала потріскувати, рибу вважали готовою. Часто рибу запікали в глині, нічим не обгортаючи, разом із лускою, яку знімали потім із глиною [9, с. 143].
   Підбиваючи підсумки огляду, зазначимо, що колекція фондового зібрання експозиції «Південь України» НМНАПУ складається переважно з артефактів, зібраних упродовж 1970—1980 рр. у сільських місцевостях Херсонської та Запорізької областей. Широкий спектр риболовних знарядь (сітки, гачки, берестяні поплавці, важки, глиці) дає змогу вивчати не тільки професійні практики, а й культуру повсякдення.


Глиця
Місце створення: Голопристанський район, Херсонська область, Україна.
Датування: початок ХХ ст.
Розмір: 25 × 2 см.
Матеріал: дерево.
Інвентарний номер: НД- 17355.
Фондовий номер: КВ 1123/24.
Опис: прямокутної форми, із загостреним кінцем всередині; другий кінець із виїмкою [2].


Гачок
Місце створення: Василівський район, Запорізька область, Україна.
Датування: початок ХХ ст.
Розмір: 17,5 см.
Матеріал: дерево.
Інвентарний номер: НД-21728.
Фондовий номер: КВ 1296/12.
Опис: прямокутної форми, з вирізаним гачком [1].


Сітка «Поріжева»
Місце створення: Голопристанський район, Херсонська область, Україна.
Датування: початок ХХ ст.
Розмір: 70 × 1,8 м.
Матеріал: бавовна, коноплі, метал.
Інвентарний номер: НД-17354.
Фондовий номер: КВ1123/23.
Опис: бавовняна, насаджена на конопляні мотузки, зі свинцевими важками та берестяними поплавками [4].


Сітка
Місце створення: Василівський район, Запорізька область, Україна.
Датування: початок ХХ ст.
Розмір: 60 × 1,50 м.
Матеріал: льон, коноплі, метал.
Інвентарний номер: НД-17354.
Фондовий номер: КВ1123/23.
Опис: льняна, насаджена на конопляні мотузки, зі свинцевими важками та прямокутними дерев’яними поплавками [3].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Джерела
1. Національний музей народної архітектури та побуту України. Експонати. Гачок. НД-21728. КВ 1296/12.
2. Національний музей народної архітектури та побуту України. Експонати. Глиця. НД-17355. КВ 1123/24.
3. Національний музей народної архітектури та побуту України. Експонати. Сітка. НД-17354. КВ1123/23.
4. Національний музей народної архітектури та побуту України. Експонати. Сітка «Поріжева». НД-17354. КВ1123/23.
Література
5. Бойко О. Д. Історія України: підручник. Київ : ВЦ «Академія», 2018. 720 с.
6. Вовк Х. К. Студії з української етнографії та антропології. Київ : Мистецтво, 1995. 336 с., іл.
7. Кордиш Н. Рибальство трипільської культури / Українська вільна академія наук. Серія: Археологічна. Трипільська культура на Україні. Збірник II. Ч. 2. 16 с.
8. Печериця Т. В. Рябков — дослідник риболовного промислу Півдня України. Південна Україна ХIII—ХIХ ст. : записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. Запоріжжя : [б. в.], 2001. Вип. 6. С. 260–264.
9. Чабан А. Щедрий стіл Середньої Наддніпрянщини. Черкаси : Вертикаль. 2017. 320 с.
10. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. Львів : Світ, 1990. 319 с.