"Loading..."

Обливання водою після Великодня: чи це тільки західноукраїнський звичай?

     Сьогодні звичай обливання водою наступного дня після Великодня асоціюється в нас переважно із західними регіонами та Поділлям: в попередні роки по телебаченню регулярно показували репортажі зі Львова, де молодь влаштовувала масове обливання водою; у друкованих ЗМІ писали про традиції Поливаного (Обливаного, Волочільного) понеділка на Галичині та Поділлі. Чи обливалися коли водою після Великодня в центральній Україні, якщо у ХХ ст. таких традицій не зафіксовано? Наведемо кілька фрагментів із джерел більш давніх часів: середини XVII, початку та кінця XVIII ст.

     Один із перших описів обливання водою на українських землях зробив француз Гійом Левассер де Боплан (Guillaume Levasseur de Beauplan), який у 1630-1640-х роках ніс службу на території Речі Попсполитої, неодноразово буваючи в різних куточках нинішньої України. Описуючи святкування Великодня, зокрема в Києві, фрацузький інженер і картограф написав і про звичай обливання водою: 

“Ознайомтесь ще з однією витівкою, яка проходить спозаранку у світлий понеділок. Парубки групами простують вулицями і, коли стрінуть дівчат, то хапають їх та силоміць тягнуть до колодязя. А там обливають їх п’ятьма-шістьма відрами води. Дівчата ніби скупані, мокрі з голови до п’ят. Проте ця забава дозволена лише до полудня. На другий день, у вівторок, черга за дівчатами, але хлопцям вони відплачують більш лукаво. Кілька дівчат ховається у якійсь хаті з глеками, повними води. На вулиці залишають малу дівчинку, яка умовним вигуком повідомляє їх, що бачить парубка. В ту саму хвилину всі дівчата вибігають на вулицю і з криком та вереском ловлять парубка. На допомогу їм біжать інші дівчата; поки дві-три найкремезніші тримають хлопця за руки, інші виливають йому за шию усі глеки води. І відпускають його лише тоді, коли він мокрий, як хлющ”.
     Вочевидь, обливання водою у цей день було звичним не лише для молоді. Одна із перших постанов Синоду православної церкви в 1721 році стосувалася заборони «забав із водою» в наступні дні після Великодня. Указ стосувався священників, котрі мали боротися із подібними проявами народної релігійності. Мотив заборони був подвійним: під час таких розваг калічилися люди і, з точки зору церкви, подібні «ігрища» славили не Бога, а поганських ідолів.

“...во всю светлю семидницу Пасхи, ежели кто не бивает у утрени, такого аки би штрафуя, обливают водой и в реках и прудах купають; и хотя сие простой народ делает себе будто за забаву празничную, однако от той суетной забави детется не токмо здравіяю, но и животе челевоеческому тщета, ибо оним от невежде купанием в глубинах, иногда людей потопляют или разбивают, а сонних и хмелних внезапним обливанием ума лишают; к том же бдто би вспоминают мерзких идолов, в них же был некий идол Купало, ему же народ на велик день приносили жертву своим купанием”.
    Таким чином, бачимо, що традиція “водних забав” була значно східнішою, ніж вважають нині. Один із найвідоміших дослідників слов’янської міфології Александр Гейштор зазначав, що звичай святкування понеділка після Великодня був поширений “у всіх слов’янських народів” і очевидно йдеться про “давній ритуал весняного очищення”

     Наостанок наведемо фрагмент із твору “Замисел на попа” авторства священика й поета Івана Некрашевича, який народився і жив на Лівобережжі. Твір написано у другій половині XVIII ст. За сюжетом селяни скаржилися на нового священика, оскільки він:

“Найгорше діяше — повелі-бо не-бити піснославленію, яже єсть коляда, в пресвятий день рождества Христова, также і прославленію честного пророка і мученика предтечу крестителя Іоанна скакати юношам і дівам чрез огонь, обливаніє в пресвітлий день воскресенія Христова (курсив — наш), істребив сплетеніє вінцев, акі мученичеських во время п’ятидесятниці”.


Коментарів: 2
Залиште свій коментар