"Loading..."
Вітряк із с.Городище Піщанського району Вінницької області (1880 р.)

Вітряк збудований місцевими майстрами 1880 року. Це типова для Поділля виробнича споруда, призначена для розмелювання зерна на борошно. Вітряк належав Івану Крохмальному, а після колективізації перейшов у власність колгоспу.
Конструктивно вітряк належить до стовпового типу. Це означає, що його корпус разом із механізмом для молоття збіжжя, валом і крилами встановлений на «стільці» (нерухомій зрубній основі) й повертався за допомогою водила (довгої колоди) навколо «томаря» (глибоко закопаного центрального стовпа). Стіни каркасної конструкції, дубові, шальовані сосновими дошками.
Вітряк двоповерховий. На першому поверсі – комора, другий – це сам млин, де розміщені жорна. Сюди ведуть зовнішні східці, що займають усю стіну. Верхня частина, власне підлога перед дверима, підперта характерним для Поділля кронштейном – «п’ятнарем», закрита дашком. Тут встановлений ворот, яким зерно в мішках подавали нагору. Особливістю цього чотирикрилого вітряка є двосадне обладнання: на валу влаштовано два однакових колеса й під кожним встановлено пару жорен із відповідним обладнанням. У гарний вітер це вдвічі збільшувало виробничу ефективність вітряка. Двосхилий дах, критий дошками (у первісному вигляді – соломою), вивершує цю монументальну будівлю.
Принцип дії всіх типів вітряків майже однаковий. Під силою вітру крила поверталися й надавали руху горизонтальному валу. На валу, усередині корпусу вітряка, закріплене велике дерев’яне колесо‑шестерня з передачею на баклушу (вертикальну шестерню), яка насаджена на веретено (вертикальний вал), що передавало обертання на верхній камінь жорен. Нижній камінь жорен залишався нерухомим. Над жорнами встановлювали кіш, куди засипали зерно, під кошем – лоток, з якого зерно сипалося в отвір верхнього каменя. Жорна закривали дерев’яним кожухом. Зерно подавали рівномірно завдяки вібрації спеціального пристрою – «коника». Помел регулювався підняттям верхнього жорна.
У вітряку працював мельник (або ж мірошник). Завдяки своїм професійним умінням та навичкам мірошники користувалися особливою повагою громади. У народній уяві вони часто мали стосунок до надприродних сил. Заробіток мірошника визначався «мірчуком», що становив приблизно 10% зерна, призначеного для помелу.
Вітряки відігравали вагому роль у громадському житті села: до них з’їжджалися возами із зерном чи приходили жителі навколишніх сіл. Серед господарів точилися розмови на різноманітні теми, вирішувалися життєві й господарські проблеми, укладалися різні угоди.