"Loading..."

Хата із села Велика Павлівка
Зіньківського району Полтавської області 


  Це хата гончаря. Народні майстри‑теслі викарбували на сволоку дату зведення будівлі – 1897 рік.
   Споруда п’ятидільна (хата, сіни, хатина, комора, причепа). Стіни з рублених плах, мащені й білені, крім причепи, у якій вертикально закріплені шальовані дошки – немащені й небілені. Перед входом – ґанок («поріжок») із піддашком на стовпчиках, між якими встановлена лавка. Віконниці та випуски верхніх вінців оздоблені декоративним різьбленням. Хата вкрита солом’яними парками.
   Інтер’єр традиційний: піч, стіл, лави, піл, над ним – колиска. На Полтавщині, перш ніж сісти за новий стіл, його натирали васильками. У миснику, крім найкращого посуду, лежали загострені дерев’яні палички («шпички») з бузини або вишні, якими їли галушки. Поряд висів «утирач», низка червоного перцю, ополоник, макогін. Цю частину хати називали робочою: тут щодня господиня поралася, топила піч, готувала їсти. На жердці вішали одяг. Стіни, вікна, сволок прикрашено кілковими рушниками рослинного та геометричного орнаменту з Гадяччини. На покуті розміщені улюблені образи. На лавах, полицях та й навіть долі представлено багато гончарних виробів: ринки, глечики, носатки, гусятниці, тикви тощо.
   У хатині обладнано майстерню господаря, де на гончарному крузі він гончарював. На лаві – дерев’яний ніж для підправлення сирих виробів, біля печі – ложка‑мішалка та металевий казан для плавлення свинцю, вище вікон – полиці‑«п’ятнарі» для просушування готової продукції перед випалом у горні. Зазвичай гончарі працювали всією родиною. Чоловік «ліпив» посуд, жінки й діти розмальовували його невигадливими узорами білого та чорного кольорів, зокрема «поясками», «кривульками», «крапельками», «яблучками», «пальчиками». Після випалу вироби набували рожевого або ледь жовтуватого кольору.
   У сінях стоять жорна для розмелювання свинцю, піску, барвників, яких додавали до поливи. У коморі представлена гарна мальована скриня для святкового одягу, менша – для повсякденного. У причепу часто складали готовий посуд.
   На подвір’ї гончаря завжди було горно, у якому випалювали вироби. Поруч стояв віз («куча») для його перевезення, а у плетеній загорожі – гончарна глина.