Книш

Це був приклад поєднання двох видів борошна – житнього і гречаного. Готува- ли цю страву так:

«Вчинити житнє тісто, замісити потім гречаним борошном. Коли підійде – ви- катати на столі і ліпити книші з допомогою ложки, змащеної смальцем. Зліпивши, саджати в піч. Перед подачею помастити смальцем».

Навіть якщо не мали чим помастити, то теж можна було їсти. У народній при- казці мовилося: «А вас, книші, поважаємо: як є у ві що, то вмочаємо, а ні в віщо – вибачаємо».

Книші вважалися ласощами, їх готували до свят. У жартівливому вірші XVIII ст. до Великодня книші згадуються в контексті заможної святкової їжі:

«Там-то доми із самих сал муровані,
А лоєм, замість вапна, шмаровані,
Книшами, пирогами побиті,
А паляницями зверху накриті».

У святкових віршах до Різдва книші теж часто фігурували:

«Всяк християнин вминає ковбаси.
Баби, діди
Пиво-меди,
Горілку варену
Кухликом п’ють,
З книшами труть».

Також книші, як і пироги, готували до поминальних днів. Про це зазначав автор опису Полтавщини першої половини XІX ст. Микола Арандаренко.

Існували і солодкі варіанти страви, із фруктами, ягодами, гарбузом та домаш- нім сиром.