11. Хата із села Розтока

Хата із села Розтока
Міжгірського району Закарпатської області

Будівля збудована на початку ХХ століття, має традиційне трикамерне планування. Складається з «хижі», сіней та комори. «Хижа» розташована між сіньми та коморою. Вона побудована зі смерекових плениць, комора й сіни складені з кругляків. Стіни рублені з півкругляків із залишками. Перед хатою є відкрита галерея, з якої один вхід веде в сіни, а інший – у комору. Дах високий, чотирисхилий, критий соломою. Причілки пошиті «жупами». Чільна й тильна сторони стріхи знизу мають три ряди «жуп», а далі – покриття соломою «внатрус».

З усіх сторін хата оточена призьбою, яка маю назву «пуд хижа». Вона характерна для Закарпатської Бойківщини, бо викладалася з каменю. Господиня хати Марія Говгеринець та інші жінки із села Розтока розповідали, що зроблена в такий спосіб призьба гарно тримає тепло взимку. Робили її так: насипали землю, потім викладали каміння, знов присипали землею та глиною і вимащували. 

У хаті традиційний інтер’єр: лави, довгий стіл, ліжко та курна піч.

Раніше населення жило з натурального господарства: усе необхідне – від їжі до одягу – виготовлялося вдома за допомогою підручних засобів. Зокрема, одяг виготовляли з натуральної сировини рослинного (льон та коноплі) та тваринного (шерсть) походження. Господиня хати із села Розтока займалася ткацтвом, тому серед хати стоїть горизонтальний ткацький верстат (кросна), на якому виткано полотно на гуню – традиційний верхній жіночий та чоловічий одяг закарпатців. До сьогодні на Міжгірщині тчуть гуні двох видів: прості («валяні») та ворсисті («коцовані»). 

На кроснах натягнута конопляна основа (2 пасма) приблизно 60 см завширшки. Тчеться на дві «ничельниці», ціпком протягується через цілий ряд конопляних ниток, а потім прибивається «набилками» (лядою). Виткане полотнище накручується на дерев’яний вал. 

На стіні висить гуня-коцованя, що має відмінності від простої. Після процесу валяння до її конопляної основи вплітають вовняні нитки завдовжки 30–40 см. 

Гуні були постійним атрибутом весільного обряду. Їх кидали під ноги молодим і танцювали («затанцьовували») весілля: «Щоби щастя водилося, щоби багаті були, як гуня». Навіть влітку молодий і молода були одягнені в білі гуні на весіллі. На Святий вечір, коли господар вносив сіно і дідух до хати, господиня стелила гуню за порогом у сінях, аби чоловік не ступав на голу землю. Робилося це для того, щоб у новому році жилося в теплі й добрі.

Часто в коломийках співається про гуню та її використання:

«Убрав Василь білу гуню, білі нараквиці,

Та й пішов си вишкіряти межи молодиці…»