23. Будинок із села Зарічне Рівненської обл.

Будинок із села Зарічне Рівненської області

Будинок відтворений за зразком проєкту садиби 1975 року, що належала працівнику райпункту із заготівлі льону. Окрім житлового приміщення, на обійсті також встановлені сарай, криниця, пасiка. 

Будівля одноповерхова, мурована із червоної горинської цегли, на фундаменті з базальтового каменю, з двосхилим шиферним дахом. Місця під вікнами оздоблені квітами з білої цегли. У плані має два виходи – на центральну вулицю і на господарське подвір’я. Будівля складається із передпокою, вітальні, спальні, дитячої кімнати, кухні‑їдальні, ванної кімнати та допоміжних приміщень. Житлова площа – 52,2 м2.

Будинок обладнаний меблями із Костопільської меблевої фабрики, предметами побуту місцевого виробництва, подушками та рушниками, виготовленими майстринею народної вишивки М. Шевчук, декоративними тканинами Рівненського льонокомбінату за мотивами майстрині народної творчості Н. Леончук.

За науковими дослідженнями, ще в 1970‑х роках у кожній поліській оселі можна було побачити ткацький верстат і прядку, оскільки жінки продовжували самостійно ткати полотно для рушників, сорочок, а також серпанок – найтонше полотно для наміток та одягу. Ця традиція найдовше збереглася у селі Крупов’є. 

Для виготовлення серпанку вирощували льон із тонким та невисоким стеблом («лущик» або «льон‑стрибунець). Тільки з нього можна було отримати тонку нитку й виткати майже прозоре полотно. Із серпанку шили жіночий одяг, весільну намітку для обрядового покриття голови нареченої. Згадаймо, як на весіллі співали: «Ой глянь на поріг – диво: несуть твоє діло. Як біль біленьке, як папір тонесеньке. Біле білування, вічне покривання».