2. Хата із села Мамекине
Хата із села Мамекине Хата побудована місцевими майстрами наприкінці ХІХ століття. 1923 року її перемістили до сусіднього села Полюшкіне. Останньою власницею була Єфросинія Лазарівна Дорошенко. Хата дводільна (хата та сіни). Житлова частина зведена з масивного соснового кругляка, сіни плетені з лози, прибудовані на початку ХХ століття після втрати правої половини хати. Дах чотирисхилий, критий соломою. Зовні хата руджена, тобто помащена рудою глиною, усередині – побілена. Лісяні (плетені) сіни зсередини мащені глиною, щоб не залітав сніг. Вікна фігурно обведені білою підводкою. Опалення хати напівкурне: дим із печі виводився каглою в сіни й вільно розходився по горищу. Освітлювалася хата скіпками (лучиною), які стирчали в пеколках (невеликих заглибленнях в печі). Обладнання хати типове для Полісся: широкі лави, врубані у зруби стін, піл, ікони, стіл на покуті, біля лави «водник» – невеличка діжа для води. У миснику знаходиться посуд із відомих гончарних осередків – Верба Коропського та Осьмаки Менського районів Чернігівщини. Залежно від розміру та призначення горщики тут називалися так: «золільник», «борщівник», «уклад», «горщатко», «махотка» тощо. Пікну діжку тримали на лаві під образами, у такий спосіб посвідчуючи її особливе місце в житті родини. Щойно куплену діжу ставили біля криниці, щоб добре вимокла. Тоді з неї напували худобу, щоб давала багато хліба. Опісля її мили, підкурювали житньою соломою, кропили свяченою водою, вкидали солі й читали «Отче наш». За звичаєм хлібну діжу не можна було ані позичати, ані виносити з хати. На образах рушники, ткані червоними смугами, ромбами, хрестами, квадратами. На жердці шита «біллю» сорочка та плахта. У сінях, крім господарського реманенту, представлені різноманітні решета та сита, які масово виготовлялися до початку ХХ століття в селах колишнього Новгород‑Сіверського повіту.
Новгород‑Сіверського району Чернігівської області