7. Хата із села Мульчиці

Хата із села Мульчиці 
Володимирецького району Рівненської області

Це зразок розповсюдженої на Поліссі «довгої хати» (хата, сіни, покліть (тепла комора), кліть з окремим входом), у якій житлова частина й господарські приміщення розташовані в один ряд і під одним дахом. Будівля була сформована з кількох архітектурних об’єктів, знайдених у селах Мульчиці та Воронки. Хата належала Парасці Рибачик, а покліть і кліть – Парасці Мандрик.

Дах двосхилий, критий житніми снопами. Стіни збудовані в зруб із соснового кругляка. Вікна в хаті різні: напільне й покутне волокові, тобто вирубані у двох суміжних колодах; передпічне (або «горшкове») має раму на дві шибки; причілкове – з лутками й рамою на чотири шибки.

Хата небілена, з курною піччю, схожою на сани з натуральними полозами, які є припічком. Загалом хати з курною піччю були тепліші й топилися «по‑чорному». Це означає, що дим курів у хату, а з приміщення виводився на вулицю через вікна та відчинені двері. Крім того, дим виходив також і на горище через спеціальний отвір у стелі. Тому, саме приміщення залишалося вільним від диму, а стіни і стеля вкривалися кіптявою. Біля печі стоїть стовп, на який спирається жердка над полом.

Для освітлення приміщення хати використовували світоч – пристосування для спалювання соснової лучини, яку запалювали на спеціальних ґратах («залізі»), під які ставили миску з водою. Світоч виготовлений із мішка, обмащеного глиною. Жар у світочі берегли, не давали йому згаснути, бо це віщувало нещастя. Із весни до осені лучину не палили, оскільки вистачало природного денного світла. Уперше світоч розпалювали на Семена (1 вересня). Цього дня справляли обряд «одруження комина» (світоча). Його прикрашали калиною, барвінком, хмелем, квітами, перев’язували новим рушником. На стіл готували різні наїдки та ласощі. Найстарший у родині звертався до комина з молитвою, опісля всі вечеряли та співали «коминні пісні».

У чільній стіні хати забиті у два ряди кілки для снування лляних ниток на основу. На покуті, замість столу, встановлені навиті лляними волокнами кросна (деталь ткацького верстату) на дві підніжки для виготовлення серпанку – надтонкого полотна, який ткали на Рівненщині. 

У покліті стояли бодня для сала, діжа, маслобійка, також тут зберігали сезонні овочі. Сюди ж влітку виносили ткацький верстат. 

У кліті тримали переважно одяг та врожай зернових.