7. Хата із села Попівка

Хата із села Попівка
Зіньківського району Полтавської області

Це хата селянина‑хлібороба, що побудована в другій половині ХІХ століття. Останньою власницею була М. Скорупа, яка отримала її у спадок від матері. 

Споруда має розвинений тип «хати на дві половини». Переділивши світлицю, господарі отримували ще одну кімнату. У хаті п’ять приміщень: світлиця, кімната, хатина, комора, сіни.

Хата рублена з липової деревини, поставлена на дубові стояни. Перед входом – піддашок на двох стовпчиках. Верхні подовжені вінці зрубу виходять на причілки різьбленими «кониками». Дах критий парками житньої соломи. Вікна мають одностулкові віконниці з боку хатини, а з боку світлиці – шибки, обведені червоною глиною. Призьба досить висока, з яскравою підводкою. Ззовні зруб мащений та білений. Зсередини стіни миті.

У сінях двоє наскрізних дверей. Димар («верх» або «бовдур») призначався для виведення диму з печі. Проте в ньому іноді коптили ковбаси, сало, рибу, на тринозі готували їжу, а взимку, коли засипало хату снігом, через бовдур вибиралися «на світ Божий». 

У коморі представлені солом’яники для зерна, кайдуби для борошна, коряки, мірки, решета, сита, липівки, одяг тощо.

Права половина хати має традиційний буденний інтер’єр: піч, піл, під яким стояло взуття, зберігали гарбузи; до сволока причеплена колиска, на вервечках якої – пояс з «очима» для забави малечі; на жердці вішали одяг, а в разі потреби – прядиво, сушили цибулю, кукурудзу тощо. У цій місцевості вишивали сорочки переважно сірими, синіми та коричневими нитками, зашиваючи увесь рукав улюбленим узором – «гільками». На лаві пряли, господар шив чоботи або виконував іншу домашню роботу.

Ліва половина хати – це святково прибрана світлиця з різьбленими диванами, столом, стільцями. Піч масивна, мальована, із «дзеркалом» на комині. Вона знаходиться в кімнаті й обігріває два приміщення. На покуті та майже всій причілковій стіні розміщені ікони Богоматері, Миколая, вінчальної пари, а також Пантелеймона та Устиніана – покровителів дітей. На стінах, картинах, дзеркалі висять рушники, вишиті червоною заполоччю. Деякі виконані як панно, у яких однин край густо зашитий для свята, інший – мало вишитий та захований під низ – для посту. 

В усіх приміщеннях представлені різноманітні гончарні вироби. Крім ужиткового посуду, тут багато глиняних «свистунців», виготовлених відомими майстрами з Опішні – О. Селюченко та Г. Пошивайлом.