18. Хата-бухня із села Шепіт (присілок Рунок)
Хата-бухня із села Шепіт (присілок Рунок) Це типова бідняцька житлова споруда, характерна для Гуцульщини кінця ХІХ століття. Місцеве населення називало такі оселі «бухня», «бухонка», «бухнєнка», «бухнянка», тобто «те, що валиться». Будівля складається із сіней («хоромів») і хати («хижі»). Підвалини, стіни та перекриття хати – смерекові. Стіни складені в зруб зі смерекових колод (кругляків), утеплені мохом. Як кажуть старожили на Гуцульщині: «Коби не плішка (тиблі, дерев’яні клинці) і мох, то майстер би здох!». За розмірами хата невелика (16 м2), тому в ній прорізане лише одне вікно на чільній стіні. Дах чотирисхилий, критий драницями – колотою смерековою дошкою, лати кріпляться тиблями. Піч у бухні зроблена на смерекових санях і лежнях (основа печі) і має назву «каглєнка». Вона глинобитна, напівкурна, розміщена зліва від вхідних дверей, під затильною стіною, і займає четверту частину житла. Дим виходив через каглу (спеціальний отвір) у сіни, у яких не було стелі, а звідти – на під (горище). Рухаючись через отвори, на місці «фаціятів» (фронтонів даху) дим виходив назовні. За словами старожилів, хата-бухня належала сестрам із сім’ї Габорак. Марійка та Параска останніми жили в цій хатині. Їхній батько Микола Васильович Габорак перевіз її з іншого місця, з гір, і встановив у низинній частині села. На родимому місці до цього часу від комплексу будівель залишилися стояти стайня («стаєнка») та погрібничок напівпідземного типу («єма») для «бурки», «бурєшки», тобто картоплі. Місцевий житель Василь Федорович Габорак (1939 р. н.) згадував, що як був ще хлопцем, йому доводилося колядувати в тій хаті. За його словами, сім’я жила дуже бідно. У Національному музеї народної архітектури та побуту України в хаті-бухні облаштовано різдвяний інтер’єр. За задумом етнографів, хата є житлом «берези» – головного персонажа колядників, людини відомої та знаної на все село. На Різдво, після благословення священником, колядники вважалися за апостолів, котрі доносили в кожну оселю приємну звістку про народження Христа й повинні пронести ту місію з гідністю. Під час коляди не можна було вживати нецензурних слів, співати сороміцьких співанок, зловживати спиртним. За недотримання дисципліни карали виключенням із колядників. Колись було так: коли колядник провинився і йому в церкві дали поцілувати хрест з іншої сторони, то це означало, що він повинен піти з коляди. Це було великою ганьбою, а тому учасники старалися не порушувати колядницьку дисципліну. В інтер’єрі можна побачити дідух, колядницький ріг та дзвіночок, «скорбонку» (невеличку скриньку), святковий чоловічий та жіночий одяг. До коляди «береза» підбирав доброго скрипаля, який був дуже поважною особою, бо грав до коляди «співанок і танців». Часто «береза» й сам добре грав на скрипці, а тому в інтер’єрі експонується цей інструмент. У своїй хаті «береза» не колядував, а лише сидів і слухав. Колядники ніколи не брали собі грошей за колядування, а передавали «скорбонку» на церкву. Унікальним є і колядницький різьблений хрест, який висить на причілковій стіні, перемотаний червоною «волічкою» – вовняною ниткою та білою овечою шерстю, щоб маленькому Ісусику, що тільки народився, не було холодно цими різдвяними днями. У хаті стіл застелений білим обрусом (скатертиною), а на столі запашна кутя та узвар із сушениць. Поряд на припічку можна побачити пампушницю, адже до Різдва випікали багато пампухів, які роздавали колядникам. Весь інтер’єр наповнений різдвяним духом, а в повітрі вже чується саме та старосвітська коляда: «В неділю рано сонце сходило, Сади вишневі розвеселило. В саду вишневім цвіток біленький, Ой народивси Христос маленький...»
Косівського району Івано-Франківської області