12. Хата із села Рекіти

Хата із села Рекіти 
Міжгірського району Закарпатської області

Це класичний зразок будівництва на Закарпатській Бойківщині середини ХІХ століття, що відзначається високими архітектурно-художніми якостями. Хата є одним із найпоширеніших традиційних типів житла бойків.

За повідомленням інформаторів, хата належала місцевому священнику. Згідно зі звичаєм село зібрало хату з двох старих «хиж». Будівлю перекладав місцевий майстер Миколай Тарчинець із села Рекіти. Під час будівництва він поставив нові підвалини для хати, сіней і комори, але зруби стін сіней, комори та різьблений сволок XVIII століття використав старі. 

Сама ж хата датується 1841 роком. Ця дата вирізьблена кириличними літерами на одвірку з правої сторони від входу до хати. Останній власник –Федір Іванович Маркович.

Бойківська хата складається з трьох приміщень: «хижі», сіней та комори. Збудована зі смерекових плениць, одвірки та вікна оздоблені різьбленням, орнамент геометричний (хрести, розети, кучері). Вікна волокові, на шість шибок. Віконні лутки – із брусів. Для них у зрубі зроблено фігурні зрізи. Сіни мають двоє дверей: одні виходять на господарський двір, а другі – на галерею. 

Дах високий, чотирисхилий, виконаний поєднанням двох технік покриття соломою – «внаструс» та «жупами». Долівка в хаті глиняна, у сінях і коморі – поміст, тобто дощана підлога із широких масивних плениць. Над вхідними дверима прикріплені верхівки смереки – «царі». Це давні обереги від блискавки. Звичай «бити царі на хижі» на Зелені свята чи на Івана Купала побутував на Закарпатті тільки в Міжгірському та Воловецькому районах.

У хаті відтворена традиційна курна піч, на припічку якої клали плоский камінь, а на нього – скіпу для освітлення. В інтер’єрі відтворено традиційний піл – «пріче», зроблений із тесаних дощок, які настеляли поверх масивних планок, що з одного боку спираються на вкопані в землю «ковбиці» (стовпці), а з другого – запускалися в стіну зрубу. Попід стінами влаштовано широкі лави з дірками для куделі.

Характерною особливістю інтер’єру хат Міжгірщини є аскетичність оздоблення та великі масивні розміри меблів. У хаті представлено родимий стіл. Це великий стіл-скриня, прикрашений давньою тригранною різьбою – «ланцюшком». У столині є дві миски-довбанки. У «хижі» були «подешур» та «фогаш», тобто полиця, різьблена в косиці, де виставляли «на хвалу» порцелянові та глиняні тарілки – «танжери». Між полом та піччю висить колиска, над якою знаходиться вінок із квітів та трав, «щоб дитині краще спалося».

У коморі та сінях демонструються різноманітні знаряддя праці, пов’язані з рослинництвом (короткі коси з двома ручками для заготівлі сіна), тваринництвом (щітки для шерсті) та лісовими промислами. У сінях можна побачити різні предмети для заготівлі та обробки деревини: пили для розпилювання колод, ланци (ланцюги), цапіни (дерев’яна палиця із залізним гаком, щоб витягувати дерево з лісу), сокири для розколювання й тесання колод, залізні «раки», щоб ходити по дереву, дерев’яний штангенциркуль для обрахунку об’ємів деревини. 

Серед знарядь у хаті є також ручний млинок, яким мололи кукурудзу на борошно, з якого готували основні страви, зокрема кулешу, токан, мамалигу, кльоцьки (галушки).