9. Хата із села Синевирська Поляна

Хата із села Синевирська Поляна
Міжгірського району Закарпатської області 

Хата побудована 1807 року. Це один із найстаріших бойківських зразків архітектури в музеї. Довершені пропорції, декоративне оздоблення (арочні одвірки, фігурне обрамлення вікон, дверей, різьба, профіль консолей) та досконала будівельна техніка – усе це є чи не найкращим прикладом народного будівництва початку ХІХ століття.

Останній власник хати – Іван Іванович Калинич. Його родич Василь Калинич (1917 р. н.) розповідав, що він був під час розбирання хати й багато пам’ятає, як було колись у цій «хижі». Він згадував, що сюди заходив Микола Шугай, останній опришок на Закарпатті, про якого писав чеський письменник Іван Ольбрахт. М. Шугай був «цімбором» (добрим товаришем) господаря хати.

За словами Василя Калинича, після розбирання хати долівка стояла довго, навіть корови її не розбили, коли паслися навколо. Він згадував, що в «хижі» був стіл із «довбанками» (видовбаними ямками в столині), що правили за миски дітям. Їх було три: з одного боку – одна велика, а з іншого – дві малі. І «стів був великий, столина груба до 10 см, з одного кусня дерева. Під столиною скриня, в якій тримали хліб, бринзю, солонину. На скрині під столиною була чудо-диво різьба в риски». Лавиці в хаті були широкі (60 см) і грубі (до 10-ти см), тесані й запущені в зруб. На поді стояли великі скрині-сусіки й кадовби (довбані бочки) на зерно. Ще за часів Австро-Угорщини ґазди замовили в «осталаша» (столяра) нові лади (лави-дивани зі скринею), шафарню (скриню) і стіл. 

Будівля складається з трьох приміщень («хижа», сіни, комора). «Хижа» – це місцева назва приміщення, де жили люди. «Хижа» збудована з масивних смерекових плениць, комора й сіни – з кругляків. З такого самого добірного матеріалу влаштована стеля та підлога в сінях і коморі. У хаті долівка глиняна, у сінях та коморі – дощана, складена зі смерекових протесів (напівколод). Дах чотирисхилий, критий драницею. Інтер’єр житлового приміщення простий, він зберіг основні елементи давнього житла майже без змін. Наприклад, у запічку залишилося неперероблене волокове вікно з різьбленими «варцабами» (боковими частинами віконної рами). Крім того, в інтер’єрі представлені гряди (жердки), одностулкові вхідні двері на «веріях» і «бігунах» (дерев’яних завісах), а також курна піч-«дим’янка». Вона має таку назву у зв’язку з відсутністю димоходу. Обігрів хати відбувався «по-чорному» – дим виходив через двері й невеликий отвір у стелі. Місцеве населення вважало, що такий спосіб опалення захищає деревину від шкідників, а людей – від хвороб.

У кожне з приміщень ведуть окремі двері, прикрашені геометричною різьбою: «рисками», «зубцями» та традиційними шестипелюстковими розетами, які з давніх-давен символізують сонце. 

У Національному музеї народної архітектури та побуту України в цій хаті розміщено виставку «Різьблені та мальовані скрині Карпат». В експозиції можна побачити мальовані скрині зі Львівщини, Закарпаття, Буковини та різьблені скрині з Гуцульщини й Покуття.

На особливу увагу заслуговують яворівські скрині зі Львівщини на підніжках та колесах. Мальовані скрині з долинних районів Закарпаття називалися «курта-лада». Вони призначалися для зберігання прикрас, одягу, рушників-утиральників, тобто весільного віна. На таких скринях зображали шлюбну символіку: вазонки, гільце, рай-деревце, тюльпани та едельвейси. Скрині з Гуцульщини й Покуття прикрашені геометричним різьбленням. Незмінним компонентом орнаменту був багатораменний хрест, що губився серед кілець, зірок і солярних знаків.