4. Хата із села Стеблівка

Хата із села Стеблівка
Хустського району Закарпатської області

Це типова пам’ятка народної архітектури, поширена в південних районах Закарпаття. Майже вся деревина хати оригінальна, що зберігає свій первісний вигляд. 

Зі слів Марії Лукач відомо, що хата була побудована у другій половині ХІХ століття її прадідом – Антоном Лукачем. За свідченнями Юрія Лукача, батька Марії, для будівництва використали придатну деревину старої хати.

Споруда припіднята над рівнем землі завдяки цоколю, що викладений із місцевого каменю. У такий спосіб нижній вінець зрубу стін, а також підвалини галереї (турназу) захищені від постійного намокання. Стіни з двох сторін обмазані шаром глини, змішаної із січеною соломою, а після – пофарбованої у світло-синій колір. Підлога в хаті та галереї земляна. Ґрунт насипний, добре трамбований, періодично змащується глиняним розчином. 

Хата складається з двох житлових кімнат. Зв’язок між житловими приміщеннями можливий тільки через галерею. Обидві кімнати мають окремі входи. Стіни рублені з дубових брусів, стеля настелена зі смерекових дощок, дах утворений дубовими кроквами, критий драницями. Різьблені стовпчики галереї, лиштва огорожі галереї, набірні двері – усе виготовлено з дуба і смереки.

Сіни фактично не відігравали роль проміжного приміщення між житловою кімнатою та відкритим простором, а використовувалися як тимчасове житло в літній час та як комора взимку. Така планувальна структура будівлі виправдовується теплим кліматом низинної місцевості Закарпаття. 

У дальньому лівому кутку більшої житлової кімнати знаходиться піч, яка на родимому місці була майже зруйнована. Кімната освітлювалася трьома вікнами. Стулки вікон закріплені на металевих завісах заводського виготовлення. Багатий декоративний вигляд мають набірні двері, що ведуть до хати. Створений дошками малюнок композиційно доповнюється вдалим розміщенням головок кованих цвяхів. Так само, але простіше, зроблені двері другого приміщення. 

Біля печі знаходиться «подишур» (мисник), який замінив полиці в кінці ХІХ століття. Уздовж тильної стіни, замість традиційного полу (постелі), розміщено два ліжка, на якому викладалося по два-три ряди подушок із затканими парнами (наволочками). Старалися, щоб орнаменти на парнах повторювали орнаменти на недовгих рушниках-утиральниках, які висять над ліжком на грядці (жердці). 

Під причілковою стіною влаштовано широку лаву, покриту вовняним покрівцем, на якій стоїть лада (скриня) для одягу, оздоблена розписом. Лади ставили в житловому приміщенні та коморі. Уздовж чільної стіни лаву могли замінювати саморобним зручним ослоном зі спинкою та «побічницями» (боковими бильцями) або довгою ладою з плечима, оздобленою розписом, зокрема, букетами квітів, птахами. 

Характерним для інтер’єру цього регіону є використання в побуті великої кількості вжиткової та декоративної тканини. Тут висить комплект весільного чоловічого костюму (сорочка та білі штани), а також жіночі сорочки, зшитий із сатину плат (фартух). Крім того, представлена й бунда (хутряний одяг без рукавів) на теплу пору року, оздоблена гарусною (шерстяною ниткою) вишивкою червоного з вкрапленням бурого, зеленого кольорів. А в кліті висить зимовий вовняний плечовий одяг – гуня з довгим ворсом.

На печі купкою складені рядна (верети, вілахи), скатерті, бесаги, наволочки, весільні рушники-утиральники, які ефектно виглядають на фоні білих стін. 

На покуті традиційно висять образи, а на стіні – свічка-трійця. На геренді (сволоку) лежить суха трава, освячена на різні свята, гілочка верби, а також підвішені кухлики та маленьких розмірів тарніри. 

В інтер’єрах хати представлено весь асортимент гончарних виробів майстрів Хустщини кінця ХІХ – середини ХХ століття. Це глиняні миски («танжери»), які висять на причілковій і тильній стінах. Біля печі і в миснику розміщені різних розмірів і форм горщики («широкоденця», «на оказію», «рябун»), глечики («довжанки», «пивники», баньки, корчаги), а також цідило, великі дерев’яні довбані миски, ночовки, мірки. У ложнику знаходяться різного призначення ложки, «колотівки».