2. Кузня із селища Нові Санжари

Кузня із селища Нові Санжари 
Новосанжарського району Полтавської області

Збудована на початку ХХ століття споруда належала відомому на Новосанжарщині ковалю Прокопу Івановичу Мякушці, який мав власне клеймо та ставив його на виробах. 

У минулому в кожному селі була кузня. Селяни зверталися до коваля, щоб окувати колесо, підкувати коня, виготовити або відремонтувати плуг, борону, лопату чи сапу, зробити ключ, окуття до скрині, клямку тощо. Праця в кузні була досить важкою, проте прибутковою. У народі казали: «У коваля руки чорні, проте хліб білий».

Кузня із селища Нові Санжари – це однодільна будівля каркасної конструкції: поміж дубових сох стіни заплетені лозою по осикових глицях, мащені червоною глиною. Споруда має два вікна: одне – на чільній, а інше – на причілковій стіні. 

Дах двосхилий, з високим виносом, критий очеретом. 

Основними елементами інтер’єру кузні є піч із горном, ковальський міх, ковадло на грубій колоді, різноманітні інструменти (обценьки, молотки, кліщі, зубила тощо), які висіли на вбитих у стіну гаках. Обов’язково стояли корито та діжка з водою для гартування металу, а також стояк – для підківки чобіт. Зазвичай ковалю допомагав підліток – молотобієць. Майстер кліщами тримав заготівку та показував помічнику, куди бити великим молотом, щоб надати виробу потрібної форми.

Під подовженою стріхою вивішували готові вироби. Тут вони були захищені від сонця та дощу. Крім власне кування металу, ковалі виконували багато слюсарних робіт, потрібних у господарстві.

Ліворуч від кузні – невелика колода зі станком для підковування коня.

Кузня із селища Нові Санжари – це робітнича споруда, у якій у разі потреби й нині працює коваль.