10. Церква Святої Параскеви із села Зарубинці

Церква Святої Параскеви із села Зарубинці 
Монастирищенського району Черкаської області

Цю культову споруду, датовану 1742 роком, збудовано в стилі українського бароко. У процесі зведення самого храму народні майстри не використали жодного металевого цвяха. Фундаторкою храму стала остання представниця роду Вишневецьких – Урсула‑Франциска Радзивілл (1705–1753). У 1930‑х роках радянська влада закрила церкву.

Церква Святої Параскеви є головною архітектурною домінантою, що формує центр правобережної частини експозиції «Середня Наддніпрянщина». Вона розташована на пагорбі, що над ставком, між майданом, центральною експозиційною брущатою дорогою та яром.

Будівля тридільна, триверха, рублена з дубових тесаних брусів. Усі бані виведено восьмериками й вивершено шатрами та зрубними ліхтарями без вікон. Центральна баня більша й вища, має два заломи. Верхи бабинця й вівтаря – з одним заломом. Стіни й підбанники шальовано. Заломи, шатра й маківки крито фарбованою бляхою. На маківках збереглися первісні традиційні хрести – чотирикінцеві, з півмісяцями, квітками. Церква освітлюється вікнами в стінах і підбанниках. Бруси карнизів на банях різьблено традиційними «косицями». Різьблені одвірки відтворено за аналогами. У процесі встановлення в музеї в покрівлі храму введено ковніри, первісно відсутні в пам’ятці.

Церковна садиба в плані має прямокутну форму, її огороджено парканом із соснових плах «у закидку» по стовпах (реконструйовано за матеріалами польових досліджень). Огорожу зверху накрито двосхилим дашком, критим дранкою. Навпроти входу в церкву – двостулкові ворота та двері, накриті дашком з іконою.

Старовинний іконостас займає всю східну частину нави. За кілька віків існування він зазнав знач­них добудов і змін, які позначилися на структурі, що нагадує причілок бароко­вої будівлі з поверхами‑ярусами, колонадами, дверима й вікнами‑іконами. Колонада намісного ярусу й цокольний ряд становлять єдине структурне ціле з аркою, подібною до верхів старовин­них одвірків. 

Найдав­нішою є нижня частина іконостаса – цокольний і намісний яруси розділені царськими й дияконськими вратами на чотири частини, у кожній із яких по одній невеликій цокольній іконі у восьмикутній профільованій рамі й по одній великій намісній у різьбленій позолоченій рамі між пишно різьбле­ними колонками. Незважаючи на різночасовість і різно­стильність частин іконостаса, він вод­ночас становить єдину структурно й стилістично досконалу мистецьку ціліс­ність завдяки широкому застосуванню у всіх ярусах різьблення рослинним орнаментом.

В основі царських врат – здавна відомий сюжет вино­градної лози, обвитої навколо ікон Благовіщення та євангелістів. Такий самий рослинний сюжет – навколо «Спаса Нерукотворного» і на колонках намісного та апостольського ярусів. Великі багатопелюсткові квіти з рельєфними серединами заповнюють майже все вільне тло на патріарших ярусах.