13.Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Церква Покрови Пресвятої Богородиці із села Канора 
Воловецького району Закарпатської області

Це класичний зразок лемківської групи сакральних пам’яток на Закарпатті. Її специфікою є наростання верхів церкви зі сходу на захід та наявність аркад довкола центрального й західного зрубу. На думку дослідників, такий тип лемківських церков постав внаслідок барокових впливів на бойківську сакральну архітектуру. 

Будівля двозрубна і триверха, рублена з ясенових і дубових брусів. Кути виконані в техніці «ластівчин хвіст», яку ще називають «риб’ячим» або «німецьким хвостом». Дах критий ґонтом. Церква стоїть та бутовому фундаменті, цоколь і сходи зроблено із плитчастого каменю. Підлога церкви в усіх частинах вистелена каменем. Над бабинцем, що має плоске перекриття, підноситься каркасна дзвіниця, яка має назву «турня». Вона виконана з дубових стояків та підкосів, обшита ґонтом. Над бабинцем, навою і вівтарем маківки бань завершуються витонченими хрестами ковальської роботи.

Особливістю храму є однакова ширина бабинця та нави (нефу). Більшість церков такого типу зазвичай мають бабинець, який вужчий за наву. Своєрідність храму полягає в тому, що гранчасті бані неоднакової висоти: найнижча постає над вівтарем, нижча – над навою, а найвища – над бабинцем. Горизонтальні членування наметів, поєднані з динамічною композицією маківок, надають лемківському храму самобутності та мальовничості. Нава та вівтар перекриті усіченими пірамідальними наметами із заломами. 

Уздовж стін церкви проходить галерея з фігурно різьбленими колонами. Майстри з великим смаком вирізьбили стовпчики галереї та консолі, надавши їм витонченої форми. Низьке приміщення бабинця контрастує з розвиненою і вищою навою. Як і в інших лемківських церквах, бабинець відділяється від нави вирізом у стіні. Між бабинцем і навою – арка, яка має рівнораменну трапецієвидну форму з різьбленими стовпчиками.

Первісний іконостас церкви зберігся неповністю. Уціліла тільки частина ікон, одні з яких (святих Петра, Андрія, Якова, Івана, Юди-Тадея і Томи) розміщені на стінах нави, інші, зокрема й ікони Покрови Пресвятої Богородиці та святого Миколая, зберігаються у фондах музею. Різьба іконостаса зазнала значних втрат, але ті деталі, що залишилися, відзначаються надзвичайно оригінальною різьбою. Ікони вражають декоративністю та виразністю, яка досягається зіставленням гарячих червоних, ніжних синіх і вохристих кольорів, що прекрасно гармонують із позолоченою ажурною та об’ємною різьбою.

Церква двічі змінювала своє місцезнаходження. У 1792–1926 роках вона служила храмом для жителів села Плоске. Першим священником у цій церкві був отець Петро Долгай. 1925 року жителі села Плоске почали будувати муровану церкву, а дерев’яну продали державі, яка передала храм православним жителям села Канора, що поблизу міста Воловець. Вона стала другою церквою в селі. Перша – греко-католицька – була мурованою. 1945 року радянська влада відібрала в греко-католиків муровану церкву, а Покровський храм став порожнім. 1953 року його навіть викреслили з реєстру діючих церков. Через 20 років церкву виявили наукові співробітники Національного музею народної архітектури та побуту України Станіслав Смолінський, Леонід Прибєга та Євгенія Соколова. Було підготовлено всю необхідну документацію та перевезено храм до музею. 1996 року біля церкви почали збиратися греко-католики на літургії. 1999 року в церкві почалися служби. Першим священником став отець Богдан Чурило, нині служби править отець Роман Ільницький. 

2004 року було оновлено ґонтовий дах. У 2005–2009 роках проведено реставраційні роботи з відновлення іконостаса. Його встановила бригада різьбярів зі Львова під керівництвом Григорія Петрищака. Іконописну частину виконав художник Олександр Охапкін. У відновленому іконостасі використано приблизно 350 одиниць різьблених елементів старого іконостаса, зокрема рокайлеві завитки, пальметки та різьблені троянди, виноград. Ікони з іконостаса, які збереглися, розвішені на бічних стінах храму. 

Щороку храм стає центром святкування двох свят – Обливаного понеділка та Покрови (храмове свято).