Вітряки, представлені в експозиції Національного музею народної архітектури та побуту України, є господарсько-виробничими спорудами, призначеними для розмелювання зерна на борошно, а деякі з них обладнані ступами для виготовлення круп.

За конструктивно-технічним вирішенням розрізняють два типи вітряків – стовпові (козлові) й шатрові. Давнішими вважаються стовпові вітряки. Традиція зводити такі вітряки в Україні прийшла з Німеччини, через що їх називали німецькими. Шатрові вітряки почали будувати в 1650 р. в Голландії, тому вони ще називаються голландськими.

Корпус стовпового вітряка разом із механізмом для молоття збіжжя, валом і крилами встановлювався на стільці (нерухомій зрубній чи мурованій основі) й повертався за допомогою водила (довгої колоди) навколо масивного стовпа, глибоко закопаного або закріпленого на стійкій хрестовині.

На відміну від стовпових корпус шатрових вітряків не рухався: повертався лише дах (шатро) споруди разом із крилами й валом. Корпус такого вітряка восьмигранний або круглий, звужувався догори, що надавало більшої стійкості млинарській споруді.

Принцип дії всіх типів вітряків майже однаковий: під силою вітру крила поверталися й надавали руху горизонтальному валу. На валу, всередині корпусу вітряка, закріплено велике дерев’яне колесо-шестерня з передачею на баклушу (вертикальну шестерню), яка насаджена на веретено (вертикальний вал), що передавав обертання на верхній камінь жорен. Нижній камінь жорен залишався нерухомим. Над жорнами встановлювали кіш, куди засипали зерно, під кошем – лоток, з якого зерно сипалося в отвір верхнього каменя. Жорна закривали дерев’яним кожухом. Зерно подавали рівномірно завдяки вібрації спеціального пристрою – «коника». Помел регулювався підняттям верхнього жорна.