"Loading..."

Фотовиставка «Хлібороби без хліба»

(Українське село в роки Голодомору)

У ХХ ст. населення України пережило три великих голоди – на початку 1920-х років, в 1932-1933 р. р. та 1946-1947 роках. Найстрашнішим з них став Голодомор 1932-1933 років, який забрав багато мільйонів людських життів та вплинув на подальший перебіг життя нашої нації.

Голодомор в Україні 1932-1933 років не був випадковим явищем природного чи соціального походження, як це стверджували спочатку радянські, а згодом проросійські історики.Внаслідок цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом він став покаранням українців за їхній спротив колективізації сільського господарства і небажання перебувати під владою більшовиків. Шляхом штучно організованого голоду радянська влада намагалася вирішити так звану «українську проблему».За даними істориків, на початку 30-х років ХХ-го століття основним центром опору більшовицькій політиці колективізації та форсованої індустріалізації було українське село.

Не бажаючи втрачати Україну, радянський режим вибудував план винищення частини української нації, що був замаскований під плани здачі хліба державі. Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскацію інших продуктів харчування та майна як штрафів за невиконання плану здачі хліба. Перетворивши українські етнічні землі на територію масового голоду, режим перекрив всі шляхи до порятунку. Відбулася ізоляція голодуючих сіл. Ще однією складовою геноциду було свідоме блокування інформації про голод. У січні 1933 року радянською владою було зробленою заяву про відсутність голоду в країні. Сталінський режим відмовився від зовнішньої допомоги.

Національний музей народної архітектури та побуту України підготував до Дня пам'яті жертв Голодоморів он-лайн фотовиставку «Хлібороби без хліба»(Українське село в роки Голодомору).Тут представлено світлини, які дають змогу побачити побут населення України в 1920-1930 роки. Усі артефакти на світлинах – справжні, вони були у вжитку в ті часи. Нині вони зберігаються у Національному музеї архітектури та побуту України.Ще в 20-х роках ХХ ст. сільське життя українців було наповнене щасливими подіями, традиційними звичаями та обрядами і весело гуло сміхом та піснями на полях, де врожаї були багатими та щедрими.

1.jpg

НМНАП України. Вид на вітряк з снопами. 

2.jpg

НМНАП України. Вид на село. 

3.jpg Жнива. 

4.jpg
Село Лісники, Київщина. Дружки. Кін. 20-х років ХХ ст. Архів НМНАП України.

5.JPG
НМНАП України. Вітряки.

Центром звичаєвих та культурних подій того часу була сільська церква. Вона регулювала моральний і правовий стан громади, а священик був знаною та поважною особою на селі.

6.jpg

НМНАП України. Церква із села Зарубинці Монастирищенського району Черкаської області, 1742 р. - культова споруда. Тридільна, триверха, рублена з дубових тесаних брусів, висота - 24 м.

Основними хліборобськими знаряддями праці були плуги, борони, коси, серпи, ціпи тощо. Поступово населення українських земель запроваджувало нові методи і технології у сільському господарстві. Почали з'являтися трактори, механічні молотарки, віялки. Збіжжя все частіше зжинали косами, а не серпами. Зерно, як і раніше, мололи у вітряках та водяних млинах. Крупу обробляли у ступах та крупорушках.

7.НМНАПУ оранка -1.jpg

НМНАП України. Оранка на експозиції «Полісся».

IMG_20201127_121641.jpg

IMG_20201127_115656.jpg

IMG_20201127_121702.jpg

IMG_20201127_121720.jpg

НМНАП України. Знаряддя праці.

В експозиції «Полісся» НМНАПУ знаходиться унікальна господарська споруда крупорушка (тупчак), датована другою половиною ХІХ ст.перевезена із селаАрхипівка, Семенівського району, Чернігівської області.Споруда використовувалася для обробки гречки і виготовлення крупи. Це рідкісна, невідома будівля традиційного сільського будівництва Полісся, що побутувала на Лівобережній Україні у ХІХ – на початку ХХ ст.

117396347_3146429542079191_2854248636657332450_n.jpg

Крупорушка із с. Архипівка, Семенівського району, Чернігівської області в НМНАПУ.

На початок 30-х років радянська влада ще слабо контролювала життя селян. В хатах висіли ікони, прикрашені рушниками, селянський одяг ще не зазнав глобалізаційних впливів і відрізнявся від «городського» (фабричного). Навіть у часи революційних лихоліть село не знало таких проблем із харчами, як місто. На свята на столі можна було побачити м'ясні страви, пшеничний хліб, борщ зі сметаною.Як і раніше, селяни продовжували відзначати традиційні релігійні свята. Головними з яких залишалися: Різдво, Великдень та Трійця. На ярмарках людей ще тішили своїми піснями кобзарі та лірники та й самі українці добре зналися на фольклорному виконанні пісень.

11-1.jpg

Інтер'єр хати заможного селянина із села с. Попівка Миргородського району Полтавськоі обл., НМНАП України, експозиція "Полтавщина". 

І от з літа 1932 року в українському селі почалися проблеми із харчами.Норми податків було завищено, щоб досягнути бажаного і зламати опір селян, по селах ходили спеціальні «буксирні» бригади, які вилучали не тільки збіжжя, але й будь-які інші продукти. Вже з осені 1932 р. почався великий голод який тривав до нового врожаю наступного року. Єдиними шляхами порятунку для селянських родин були приховування харчів та обмін коштовностей на їжу. Коли не було таких можливостей, селяни змушені були їсти лободу, кору дерев, слимаків, диких звірів та птахів, однак і це не рятувало.

Для тих хто мав золоті і срібні речі держава «люб’язно» дала змогу обміняти їх на харчі через систему «торгсін» («Торговля с иностранцами»). В обмін ішли дорогоцінні монети, оклади ікон (кіоти), фамільні прикраси.

12-1.jpg

Щоб врятуватися від голодної смерті, жінки віддавали свої дукачі – прикраси, які передавалися із покоління в покоління. Ціни, звісно, не були паритетними. Навіть скринька з прикрасами не могла врятувати від голодної смерті. А навіть, виміняне зерно могло бути конфісковане, якщо вдома у господарів «буксири» знаходили ручні жорна – заборонене знаряддя в ті часи.

13-1.jpg

Ручні жорна із Вінниччини, експонуються на експозиції «Поділля» в НМНАПУ.

14.jpg

Постанова про накладення штрафів на жителів села Піски (нині Піски-Удайські) та хутора Ромоданівка (Полтавщина) «За таємне перемелювання зернозбіжжя на ручних жорнах». Газета «Шлях колгоспника», Чорнухинський, 1930-ті роки.

Радянська держава не приховувала свого ворожого ставлення до релігії, а тому і церква в 30-ті роки пережила наймасштабніше переслідування за всю історію. Недарма, в 1932 році в СРСР було проголошено лозунг про початок «безбожної п'ятирічки». Храми закривалися і перетворювалися назерносховища, склади та сільські клуби. Дзвони знімалися та переплавлялися, священики отримували судові вироки. Були вбиті тисячі її служителів, тисячі вірних, відібрані, знесені, осквернені тисячі храмів.Ще з кінця 20-х років почалося поступове згортання українізації, що позначилося і на освіті, і на культурі. Радянській владі заважали навіть кобзарі, багатьох з яких репресували та вивозили.

15-1.JPG

Великою проблемою виявилась необхідність збирати та ховати тіла померлих від голоду. Трупи можна було побачити будь-де. Люди помирали на дорогах і ланах, у школах, на залізничних станціях і на вулицях просто під тином. Тисячі людей помирали від голодного виснаження у себе вдома, у своїх ліжках. Залишати тіла непохованими було небезпечно. У деяких областях спалахнули епідемії тифу та інших інфекційних хвороб, забираючи життя тисяч людей. Полями збиралися зграї птахів, які відчували гіркий присмак смерті…

16.jpg

Таким був побут селян на кінець 1933 року…Голий стіл… Все, що можливо було продати – продали. Залишилися лише дві ікони (вінчальні), які господарі не змогли продати…

17-1.jpg

Одним із перших і найвідомішим на сьогодні твором на тему Голодомору є «Жовтий князь» Василя Барки (справжнє прізвище – Очерет). На основі твору Барки Олесь Янчук в 1991 році зняв фільм «Голод-33». Ще донедавна «Жовтий князь» було включено до шкільної програми з літератури. Однак, за часів президентства Віктора Януковича тогочасний міністр освіти Дмитро Табачник розпорядився виключити «Жовтого князя» із переліку обов’язкових творів.

18-1.jpg

Садиба із села Солониця, експозиція «Середня Наддніпрянщина.Південь України». В подібній хаті народився найвідоміший уродженець цього села - письменник Василь Барка.

28 листопада 2020 року в День пам'яті жертв Голодоморів о 16.00 год. Запалімо на вікні свічу пам'яті і згадаймо невинно убієнних …

19. Поминальна витинанка Ангели-1.jpg

Поминальна витинанка «Ангели».

Коментарів: 1
  • Віктор

    Світла пам'ять Усім мільйонам безневинно убієнним Голодомором-Геноцидом 1932-1933 в Україні...

Залиште свій коментар