Срок работы пробной версии продукта истек. Через две недели этот сайт полностью прекратит свою работу. Вы можете купить полнофункциональную версию продукта на сайте www.1c-bitrix.ru. Події | Музей просто неба (Пирогово)
"Loading..."

Великдень: історія свята

Розкажіть нам, будь ласка, історію свята в Україні  (коли і де зустрічаються перші згадки про святкування Великодня)?

Великдень – одне з церковних свят, яке з найвищою пишнотою вшановується нашим народом. У цій незбагненній для людського розуму події – Воскресінні Христа – закладена Велика Правда про Божу Вічність, що створений ним світ  є вічним і незнищенним.

Укладений канонічний порядок святкування небувалого акту Величного Воскресіння Сина Божого, що віщує всеохопну людську радість, торжество життя над смертю, оповито серед українців великими знаками уваги ще з прадавніх часів, що своїм змістом возвеличують вікопомну подію, залучаючи до цього уже узвичаєні акти радощів, веселощів. Якраз у такий доброзичливий спосіб поєднувалися правічні побутуючі дії возвеличення з церковною канонічністю – унікальний синтез правічних звичаїв з новітніми світоглядними нормами.

А від цього дивовижного поєднання можемо вести мову про прадавність уже з християнським світобаченням всенародного возвеличення Воскресіння Господнього, знаного в Україні як Великодня, дня, який пильнує життя усього сущого. Дохристиянські традиції поклоніння своїм богам, не одразу, але з плином часу і в напруженому протистоянні все ж створили дивовижну гармонію возвеличення Всевишнього.

Анімістичний світогляд наших пращурів оживляв усю природу, яка пробуджувалася до життя під теплим весняним промінням Сонця-Сварога, і у великій любові до всього органічно злилася з любов’ю християнською. Язичницькі оказіальні звичаї змістовно і естетично доповнили християнські норми, чим уклався дивовижний світ Великодніх веселощів – неповторних, сюжетно глибинних гаївок, танців, забав, вірувань, ворожінь тощо.

Тому, беручи до уваги факт охрещення українського народу у 988 році, коли були введені канонічні церковні норми і правила, а також наявність духовних культурних традицій протоукраїнців у дохристиянські історичні епохи, які склалися в одне ціле – на хвалу Воскреслому Господу – процес поєднання тривав століттями. Тому ритуально-естетичне оформлення, яке спостерігаємо у сьогоденні, склалося 4-5 століть тому. Зрозуміло, що і з певним наповненням цілісного обряду.

Відомо, що в західному світі значно відомішим і більш широко відзначуваним вважається  святкування Різдва Христового. Натомість християни східного обряду найбільшим святом року вважають  Великдень, Воскресіння Христове. На Вашу думку, чим саме це  продиктовано?

Світогляд народів значною мірою коригується станом історичного процесу. Західноєвропейські народи формувалися як національні держави ще в Середньовіччі і були під омофором  Апостольської Церкви, яка проповідувала любов до ближнього, хоч не завжди така висока естетика узгоджувалася з реальним буттям. Згодом у церкві і суспільствах налагодиться і запанують високі ідеали людинолюбства, заповідані Сином Божим Христом. Укладений стиль і ритм життя у контексті церковного календаря визначили пріоритет у вшануванні свят. І зрозуміло, що більшу прихильність віруючі надали народженню Сина Божого, пафос чого підсилювався початком відзначення Нового Року за новим григоріанським літочисленням. Народився Христос, починався рік, оновлювався світ. Сукупність світського і церковного пафосу переповнювала серця і душі християн і примножувала енергію на увесь рік.

Дещо по-іншому повелося в історії східних, зокрема слов’янських, народів Європи, більшість з яких була поневолена. Українці були окуповані Московією–як політично, так і духовно. Київську Митрополію підкорила Москва і Константинополь змирився з такою справою. Підневільний політичний і церковний стан викликав обурення і прагнув – Воскресіння! Український народ прагнув козацьких вольностей, християнської любові між собою. Але московська кормига була щораз нестерпнішою, так само, як польська, румунська чи угорська. Опір чинився, але недостатній, щоб визволитися з неволі. Одна поміч від Бога! Тому при різних оказіях, а особливо при святах, слали мольби до неба. Надія закладалася в молитвах і на Різдво як на народження Спасителя, який надасть нових сил до шляху вольного. Так і вірилось, а вже в час Воскресіння Христового, який після нестерпних мук зійшов до народу задля його порятунку, спалахувала впевненість на визволення з-під загарбників, як це сталось зі Всевишнім. Поборов смерть! І окрилювала люд віра в грядущу перемогу над завойовником. Тільки вірити в Бога і в Себе, в Україну!

Якими є характерні особливості святкування Великодня в Україні?

Кожен народ сприймає свята з властивою йому увагою і естетичною наповненістю канонічного церковного змісту. Для українців, як уже згадувалося, Великдень займав особливо підкреслену величну позицію у цілісній системі церковного календаря. Насамперед це повна гама канонічних подій, ритуалів, до яких додається світське етико-моральне оформлення, сценічні містерії тощо. Ще за тиждень до Великодня українські віряни кожен день приурочують до певних дій, які зорієнтовані на те, щоб до дня Воскресіння Спасителя підготувати серце і душу, а також впоратися на господарстві, а особливо з порядком в оселі, з хатніми справами, бо ж наступний тиждень буде охоплений радощами, які виллються у силу-силенну розваг і загадування на родинні гаразди, на господарське багатство, на врожайну ниву, приплід у стайні, а найважливіше – на здоров’я. Обливаний понеділок чистою водою зміцнював здоров’я, виспівуванням гаївок щедрилося на дівочі і парубочі щасливі перспективи, а господарями успішно завершувались наміри та ін. Усе прагло оновлення!

У вівторок, його ще називали кропив’яним вівторком, молодою кропивою проганяли злі сили і різні напасті, як від людини, так і ґаздівства.

Українці, як ніхто інший,уособлювали Великдень із настанням справедливості, ладу як в господарстві, так і суспільстві.

Останніми роками у нас в Києві все більш популярним стає святкування другого дня великодніх свят, Обливаного понеділка. Розкажіть нам, будь ласка, історію виникнення цього свята, характерні особливості відзначення.

Животворний дух, рух оновлення панував із часу Воскресіння Господнього і в народній традиції. Він знайшов втілення в багатьох обрядах та звичаях, які символізували пристрасть, оздоровлення, вихлюп щирих емоцій, в рухах, співах, в очисній магії спрямовувався на життєзабезпечення впродовж цього Божого року, в усіх діяльних сферах, побутово-господарських, сімейно-обрядових справах.

Великодні ігри, забави, розваги, були переповнені благочинною символікою, шлях багатьох з них починався  в анімістичну дохристиянську епоху, а в християнський час були перейняті Церквою на естетичну зручність вірянам. Очисна магія вогню, води, рослин, зокрема верби, зілля, глибоких змістом і мудрістю веснянок-гагілок (гаївок) доповнювали побутову сферу у сприйнятті християнської традиції. Ще у Великодню ніч довкруги поселень палахкотіли вогні, як захисна дія простору, осель від злих сил, а уже у другий день свят, Великодній понеділок – наступала містерія води. Очисні вогні поступалися магічній оздоровчій властивості води. Буде волога – буде врожай. В сімейній звичаєвості вірили, що облита водою дівчина неодмінно вийде заміж за судженого парубка, а облитий парубок сподівався на закохану дівчину. Обливання водою побутувало на всій етнічній території і води для цього дійства не шкодували. Спозаранку дівчина чи парубок,причаївшись під тином біля дороги з повною коновкою води,вичікували на свою  закохану «жертву». Обливши одне одного, як кажуть, до нитки, продовжували життєствердні забави впродовж цілого дня. Активна форма поливаного понеділка збереглася в західних областях України і не тільки у сільській місцевості, але й у містах і містечках.

Існують відомості, що на третій день Великоднього тижня ініціаторами обливань виступали дівчата, але цей звичай побутував в окремих місцевостях краю.

Менш відомим обрядом Великоднього понеділка виступає звичай, званий у народі «волочільний» чи «волочебний» понеділок, коли між родичами, знайомими відбувалась традиція обдаровування писанками. Діточки обдаровували писанками-крашанками своїх хресних, дідусів, бабусь. З писанками парубки ходять-волочаться з хати до хати, де їх частують і самі отримують щедрі святочні дарунки, якими,зібравшись гуртом дівчата і хлопці,вечіркували. Це були свого роду оглядини, або ще побутувала в Галичині назва «обзорини». В центральній Україні побутував звичай, що діточки хрещеним батькам, а також дідусям і бабусям носили калачіі від того побутувала місцева назва – «Носити калачі». При обдаруваннях вітали господарів зі святами своєрідними піснями-колядками. Молодим парам, що повінчалися, виконувалися величальні пісні, звані «ринзівки» чи «рогульки».

Особливим символом Великодня в Україні стала писанка. Коли зявилася традиція розпису Великоднього яйця? Якими є характерні особливості писанки в  різних  регіонах України?

Звичайно, що Великдень асоціюється з паскою і крашанками-писанками. Це головні маркери величного свята – Воскресіння. Зрозуміло, що і паска, як втілення ритуальних символів, знаків, окрім самого споживання, і писане чи крашене яйце мають свою історичну тяглість, коріння якої сягає сивої дохристиянської глибини. Археологічні матеріали засвідчують на окремих глиняних пам’ятках аналогічні рисунки як на уже історично відомих ритуальних яйцях – писанках, – з простішим рослинним чи геометричним орнаментом. Без застереження, писанка належала до давнього культу сонця і знаменувала прихід весни, коли птахи на провесні приносять яйця як символ життя, народження. Тож і древній анімістичний світогляд втілювався в рослинний візерунок на яйці як уявної аналогії сонця, безкінечної живої сили. Яйце сприймалося нашими предками як зародок життя, а з цим приходило добро, достаток, успіх, сімейна радість, прихильність добрих сил тощо.

Вагоме значення відводилось кольоровій гамі. Різним барвам надавався відповідний символ – оберіг. Наприклад, червоний колір відзначав радість в одруженні і заодно прихиляв сонце, а жовтий щедрився урожаєм і т.д. Обдаровування писанками з відповідною фарбою належалося різним віковим групам. Малятка отримували писанки з яскравим одним чи двома барвами, а молодь здебільшого була задоволена, коли зображувалось сонечко тощо.

Кожен етнографічний регіон України уклав свій стиль в оформленні писанки. Найбарвистіше і найвибагливіше писанкарство в наш час представлене Гуцульщиною. Писанка-крашанка взагалі витвір мистецтва, а те, що творять гуцули – це малоформатні мистецькі шедеври.

Яка Ваша позиція до того, що в християнському світі, ще тільки в декількох православних церквах послуговуються старим юліанським календарем, коли увесь світ живе за новим григоріанським календарем? Якось парадоксально, що Христос два рази народжується і два рази Воскресаєта існують два церковні календарі?

Особливо актуальне питання, оскільки воно торкається ще живучого рудименту російсько-імперського панування над Україною. Це ганьба громадянам, українському  суспільству, а заодно й ієрархам Українських Церков – Патріархам Греко-Католицької та Православної Церкви, які допустили недбальство, власну ініціативу у цій справі, уповаючи тільки на свідомість суспільства. Тут зупинюся на ситуації дещо детальніше.

Миряни звикли сприймати Христову правду беззастережно, промовлену устами душпастиря, а тим більше, коли промовляє до нас Отець Церкви – Патріарх. Священна Христова правда однакова для всіх християн, незалежно від конфесій, континентів, історії і народів. А тим більше непорушними мають бути  фундаментальні істини: народження (Різдво) і Воскресіння (Пасха) Христа, а з цим і все Христове вчення. Так все це і визначається, але історико-політичні колізії внесли певну некоректність, певну плутанину, яка за століття прижилась в певної частини народів. Йдеться про так званий старий і новий стиль літочислення – юліанський і григоріанський. Більше ніж півтора тисячоліття серед християн не виникало жодних непорозумінь стосовно церковного календаря, хоч уже існувало християнство західного (римського, католицького) і східного (візантійського) православного обряду.

І треба ж такому трапитися, що в оточенні Папи Римського Григорія ХІІІ, яке складалося з талановитих мирян – художників, філософів, письменників, астрономів та ін. творців культури і науки, – мудрував над небесними світилами астроном із Франції Люї, який виявив, що укладений астрономічний календар мудрими римлянами ще у 46 р. до н.е., ще за часів Юлія Цезаря (від чого і назва – юліанський) хибував на 12 хвилин. Земля оберталась навколо Сонця на 12 хвилин повільніше, а значить, що уже за 1500 років неточність календаря до астрономічного стану Сонця привела до спізнення на 10 діб.

Неупереджений, рішучий і мудрий Папа Римський Григорій ХІІІ перейнявся цим доведенням і уточнив юліанський календар. Це сталося у 1582 році. За розпорядженням Понтифіка10 днів було вибрано з календаря, тобто за 4-тим жовтня наступив день 15 жовтня, а календарний рік був продовжений на 12 хвилин.

Отже, це стосується не віросповідання чи конфесії, – це стосується астрономічного, вселенського календаря, за яким існує вся планета безвідносно до релігій.

Правда, плутанину вчинив тодішній Патріарх Константинопольський, – в противагу Римському Престолу велів усім Церквам Східного обряду дотримуватися юліанського календаря. А так як Київська Митрополія була підпорядкована Константинополю, то змушена була відмовитися від нового григоріанського літочислення, перебуваючи у ньому уже рік. Король польський Стефан Баторій уже у 1582 р. ввів григоріанський календар у всіх коронних землях у світське середовище і одночасно у духовно-костьольній сфері.

А так як землі українські були окуповані польською короною, то королівський вердикт поширювався і на них. Так тривало тільки один рік, бо на вимогу Константинопольського Патріарха усі церкви Київської Митрополії змушені були повернутися до юліанського календаря.

Невдовзі відбудеться вікопомна Берестейська Унія 1596 р.і наше духовенство з’єдналося з Римом, Папським Престолом, але новий календар не прийняло. Домінуючим став політичний мотив –старий календар набув місії українського етнічного ідентифікатора – відмінності від поляків.

О лишенько, бо уже з 1654 р. більша частина території України опинилася під окупацією Московіїі цар Петро І у 1700 році введе юліанський календар на всій великомосковській території, оскільки Московія ще до того часу користувалася літочисленням від створення світу.

І таким чином український народ змушений був прийняти календарну традицію московської держави і московської церкви.

Отже, цілком зрозуміло, що в абсолютно природний фактор, яким є Вселенна з небесними світилами і своїм світопорядком, втрутились політичні інтереси. Політичне протистояння окремих правителів, зокрема Московії, а також непереборна дискусія у духовній сфері між Константинополем і Римом,призвели до порушення у фундаментальній сфері – у правильному застосуванні в повсякденній практиціточного астрономічного календаря.

Тож чи існує предмет для дискусії? Дискусії про що? Про те, що давні мудрі римляни трішки помилились в епохальному винаході, яким став астрономічний календар, а середньовічні римляни підправили допущену неточність?!

Так про що суперечка? І між ким? А виявляється, що виникли дискусійні середовища –ті, які не хочуть знати реальної ситуації і дотримуються історично насадженої часової традиції (тільки часової!), і ті, що сповідують єдиноцільність Христа Сина Божого, що народився в один час для всіх християн і для всіх людей, і в один час Воскрес, що є каноном Церкви. Це не повинна бути суспільна дискусія, це уділ духовних провідників, Отців українських Церков, які насамперед повинні дотримуватись християнської канонічності і пояснювати мирянам, що традиції вторинні, ніяким чином не зазнають найменших змін за своїм змістом і духовно-естетичним наповненням, а зважати потрібно на час правдивого народження і Воскресіння Христа.

І чим довше буде розтягнуто процес переходу до нового літочислення, тим у суспільстві буде виникати більше непорозумінь, ба навіть сварок. А ще непривітніше виглядає, начебто демократична думка, проголошена Вами, Єрархами Святославом і Епіфанієм, щоб громади самі визначалися з часом шанування народження чи Воскресіння Христа. Це Ви допустите до безмежних і жорстоких провокацій. А ще більш непривітно – до внутрішнього дискомфорту і духовної роздвоєності, а також деякої втрати довіри до впевненості у діях на зміцнення Церков їх Єрархами.

Варто наслідувати мудрість Митрополита Андрея, який уже готував мирян у дуже складних суспільних обставинах до переходу на нове літочислення, підготувавши для цього уже церковний календар. З цього треба почати і Вам, Пресвященні Владики! Необхідне більше спілкування з вірянами на тему нового літочислення і неодмінного вирішення!

Ваші побажання нашому новоствореному щоквартальнику?

Уся добра сила сонцесяйного Воскресіння ввіллється у Ваші серця, уми і душі, щоб Ваше виплекане дитятко міцніло і приносило тільки радість рідній країні! Розумних і привабливих матеріалів від щедрих на слово дописувачів! Підтримуйте одне одного і Вам любистком простелиться Ваш шлях до Ваших читачів!

 

 

Академік НАН України, професор,

директор Інституту народознавства НАН України

 Степан Павлюк

 IMG_20210507_132132_583.jpg

IMG_20210507_132130_294.jpg

Коментарів: 0
Залиште свій коментар