Виставка зооморфної декоративної кераміки «Звір предковічний» з фондової колекції НМНАПУ

Виставка зооморфної декоративної кераміки

«Звір предковічний»

(з фондової колекції НМНАПУ)

Світлій пам’яті Сергія Прохацького

   У середині ХХ століття декоративна скульптура малих форм стала одним із пріоритетних напрямків розвитку української художньої кераміки. На підприємствах її виробництво поступово набирало обертів, як і виготовлення декоративно-ужиткового посуду та архітектурної майоліки.

   У центральній та східній частинах України головними осередками з виготовлення художньої кераміки і, зокрема, декоративної скульптури були: «Васильківський майоліковий завод» (м. Васильків, Київська область), завод «Художній керамік» (с. Опішня, Полтавська область), «Експериментальна майстерня художньої кераміки Київського зонального науково-дослідного інституту експериментального проектування» (м. Київ). Крім промислового виробництва, успішно функціонували центри, зосереджені по селах та селищах. Це, наприклад, с. Дибинці (Київська область), с. Валки (Харківська область) та інші.

   Особливе місце в декоративній кераміці займала зооморфна пластика. Різноманітні фігурки левів, биків, баранів, цапів у міському чи сільському помешканні надавали інтер’єру індивідуальності та певної камерності, виконуючи роль своєрідних художніх акцентів.

   Естетизація побуту, прагнення наповнити життєвий простір навколо себе красою – усе це здавна притаманне українцям. Адже пріоритетність краси – сутнісна риса українського національного характеру. Знаково, що нині, під час російсько‑української війни, одним із символів незламності і стійкості України став феномен саме естетичного порядку, як‑от керамічний півник із Бородянки роботи Валерія (1924–1997) та Надії (1926–2005) Проторьєвих («Васильківський майоліковий завод»).

   Таку саму символіку незламності, але через семантику продовження життя, має представлена на виставці скульптурна група «Сім’я», виконана вищезгаданими майстрами. Композицію складають два дорослі птахи і пташеня. Птахи в народній традиції – це вісники весни, символи пробудження життя, його весняного відродження. Цей життєствердний образ сьогодні, під час кривавої війни, є знаковим для кожної української родини, роду і всього українського народу. Він набуває особливого сенсу не лише в межах окремої сім’ї, але й цілої нації, держави.

«Сім’я». Проторьєв В. С., Проторьєва Н. Ю., м. Київ, 1972 р. Глина, полива, ліплення, випал.

   Основу експозиції складають зооморфні персонажі Марії Галушко (1937 р. н.). Створюючи образи свійських та диких тварин, майстриня спиралася на традиції народного мистецтва. Однак її вироби вражають яскраво індивідуальним трактуванням народних образів і яскравою самобутністю. Авторка олюднювала персонажів, наділяла їх експресивними психологічними рисами, прагнула передати їхній стан і настрій завдяки характерним штрихам: нахилу голови, виразу очей тощо. Увагу до деталі поєднано з простотою та цільністю основного об’єму.

«Бичок». Галушко М. С., м. Київ, ІІ пол. ХХ ст. Глина, полива, ліплення, шамот.

«Бабина корівка». Галушко М. С., м. Київ, 1973 р. Глина, ангоб, ліплення, розпис, випал.

«Порося смугасте». Галушко М. С., м. Київ, ІІ пол. ХХ ст. Шамот, полива, ліплення, випал.

«Звір, що заблукав».  Галушко М. С., м. Київ, 1973 р. Шамот, ліплення, випал.

«Звір у просі». Галушко М. С., м. Київ, ІІ пол.  ХХ ст. Глина ліплення, гравірування, випал.

   Привертають увагу твори, образи яких Марія Галушко запозичила з народних казок про перетворення людей на тварин і повернення їх до людської подоби.

 «Козлик-братик Іванко». Галушко М. С., м. Київ,1970 р. Шамот, полива, ліплення, випал.

«Звір-сестричка Оленка». Галушко М. С., м. Київ,1970 р. Шамот, полива, ліплення, випал.

«Вівцелев». Галушко М. С., м. Київ,1982 р. Глина, полива, ліплення, випал. 

   Окремою яскравою частиною експозиції є скульптурки фантастичних тварин, створених уявою мисткині. Химерні керамічні звірі Марії Галушко перекликаються зі «звіринцем» народної художниці Марії Примаченко. Творчість обох споріднює по-дитячому безпосереднє, щире, вільне від тенденційності світовідчуття, що притаманне жанру наївного мистецтва. Міфічні звірі Марії Галушко вводять глядача у вимір фантастики й дива, занурюють в особливий світ перетворення-преображення. Образи її персонажів засновані на прадавній міфології й поетиці, а також сучасній модерновій анімалістиці. Одночасно це й емоційний, сповнений гумору, іронії, лірики відгук мисткині на реальність.

«Звір у пташках». Галушко М. С., м Київ,1978 р. Глина, полива, ліплення, випал. 

«Звір чортополох». Галушко М. С., м Київ, 1973 р. Шамот, полива, ліплення, випал. 

«Звір, що свариться». Галушко М. С., м. Київ, 1973 р. Шамот, полива, ліплення, випал. 

«Звір у мальвах». Галушко М. С., м Київ,1978 р. Глина, полива, ліплення, випал.

«Звір-циркач». Галушко М. С., м Київ,1971 р. Шамот, полива, ліплення, випал.

«Пташиний цар»,  Галушко М. С., м. Київ, ІІ пол. ХХ ст. Шамот, полива, ліплення, випал.

«Звір у капусті».  Галушко М. С., м. Київ, 1973 р. Глина, ліплення, випал.

«Звір, що наївся кукурудзи». Галушко М. С, м Київ,1973 р. Шамот, полива, ліплення, випал.

   Особливою пластичністю і лаконічністю форми відрізняється скульптурка «Звірятко» Надії та Валерія Проторьєвих. Привертають увагу виразні національні риси образу, м’яка плинність ліній силуету, благородна вишуканість глибоких за тонами золотисто-коричневих та зелених полив.

«Звірятко». Проторьєв В. С., Проторьєва Н. Ю., м. Васильків, Київська обл., 80-ті рр. ХХ ст. Глина, полива, ліплення, випал.

   Експозицію продовжують роботи Федора Олексієнка (1898–1982). У своїй творчості майстер залишався вірним традиціям народного мистецтва, зокрема це проявлялося у статичності форми, простоті й невимушеності її вирішення, усталених пластичних рішень. Крім того, його вироби наділені цікавим образно-емоційним змістом, настроєм, яскравими психологічними характеристиками. Федір Олексієнко намагався «оживити» своїх персонажів, максимально конкретизуючи їхні характеристики. Його ліплені звірі веселяться, сумують, страждають. Багато скульптурок сприймаються як дотепні жарти, розказані мовою майоліки.

«Тур однорогий». Олексієнко Ф. І., м. Київ, 1967 р. Глина, полива, ангоб, ліплення, розпис, випал. 

«Звір Кузя». Олексієнко Ф. І., м Київ,1972 р. Глина, полива, ангоб, ліплення, гравірування, випал.

«Тур-травень». Олексієнко Ф. І., м Київ, ІІ пол. ХХ ст. Глина, полива, ангоб, ліплення, розпис, випал.

«Лев-грізний». Олексієнко Ф. І., м. Київ, ІІ пол. ХХ ст. Глина, полива, ангоб, ліплення, розпис, гравірування, випал. 

   Самобутністю вирізняються вироби Михайла Тарасенка (1921– 1995). Творчість цього майстра називають гончарним дивом. Його анімалістична пластика продовжує традиції українського народного фігурного посуду. Увагу до деталі поєднано з простотою та цільністю основного об’єму. Образи тварин овіяні красою і добром, візуалізуючи тезу про омріяну гармонію світу людини і природи.

«Баран». Тарасенко М. Ф., м. Київ, 1976 р. Глина, полива, ліплення, випал.

«Звірі». Тарасенко М. Ф., с. Дибинці, Київська область, 1976 р. Глина, полива , ліплення, випал.

   Окрасою виставки є керамічні коні опішнянського майстра Михайла Китриша (1936 р. н.). Кінь – улюблений персонаж митця. Вражає розмаїття наліпного декору й кольорових полив, якими майстер оздоблював свої вироби.

«Коні». Китриш М. Є., смт. Опішня, Полтавська область, кін. ХХ ст. Глина, полива, ліплення, випал.

   Смисловою кульмінацією експозиції, що виводить на високий рівень узагальнення анімалістичну тематику в мистецтві і викликає у глядача асоціації з сьогоденням, є символічна скульптура «Півні» Володимира Овраха (1953 р. н.). Скульптура виконана у вигляді сфери, скріпленої з усіх боків пластинами. Вінчає композицію зображення півнів і дітей. Темно‑коричневий колорит, викривлені лінії на поверхні сфери символізують розірвані зв’язки світу, втрату ним рівноваги. Весь комплекс виразних засобів створює гнітючий настрій хаосу й руйнування. Це слід неприборканого й жорстокого звіра – звіра війни. Але фігурки півнів і дітей, що розміщені у верхній частині композиції, обіцяють неодмінне відродження.

«Півні».  Оврах В.М., м. Київ, кін. ХХ ст. Глина, ангоби, полива, ліплення, випал.

   У заключній частині експозиції представлено інсталяцію з об’ємних кольорових керамічних фігурок пташок і паперових пласких пташиних силуетів сірого кольору. Таке поєднання символізує цілісність і нерозривність духовного й матеріального в єдиному польоті крізь життя. У народній традиції птахи – своєрідні обереги життя. Вони – символи духу, що на стороні світла, яке долає темряву й повертає світ на круги свої. Цього року ми з особливим трепетом і надією спостерігали за їхнім поверненням із далеких теплих країв, плекаючи сподівання, що вони принесуть на наші землі не лише весну, але й перемогу та мир.

Інсталяція «Політ крізь життя»

   Ідея виставки належала Сергію Прохацькому, який понад 20 років опікувався групою музейних предметів «Кераміка. Скло», що є частиною фондової колекції музею. 19 січня 2024 року він раптово пішов із життя у віці 46 років, залишивши після себе значний науковий доробок, світлу пам’ять і натхнення для організації цієї виставки.