Полтавщина та Слобожанщина – це історико‑етнографічний регіон, який охоплює Полтавську, Харківську, частину Сумської, Луганської, Донецької областей.

Протягом тривалого часу ці території були майже безлюдним. Лише на початку ХVI століття почалося масове заселення вихідцями з Правобережної та Лівобережної України. Переселенці осідали на «слободах» (або, як казали, «свобідних землях»), звідки й походить назва краю – Слобожанщина або Слобідська Україна. Ці землі збігаються з територією п’яти українських козацьких полків Слобожанщини ХVІІ–ХVІІІ століть.

Окрім землеробства, населення займалося різними ремеслами та промислами: рибальством, чинбарством, броварством, гончарством, садівництвом, чоботарством, мосяжництвом, переробкою дьогтю, смоли, селітри тощо.

У східній частині Національного музею народної архітектури та побуту України розгорнута експозиція «Полтавщина та Слобожанщина», площа якої займає приблизно 4 га. Тут встановлено понад 50 будівель, які відтворюють елементи життя та побут населення краю. Оскільки культури Полтавщини та Слобожанщини тісно пов’язані між собою, ці два етнографічні регіони в музеї об’єднані та представлені разом.

Для українського народного будівництва характерним було зведення житла та господарських споруд рубленою та каркасно‑рубленою техніками. Традиційними були хати з ґанками та галерейками (виносом даху, який підтримується дерев’яними стовпчиками), покриті соломою «внатрус». Дерев’яні стіни сіней та комор зовні немащені. А дерев’яні стіни хат усередині миті й часто розмальовані фарбами. В інтер’єрі вирізняються масивні кахляні печі в поєднанні з малюванням на комині та «ґзимсі» тощо.